лекції

Лекція №
Тема: Населення та трудові ресурси.
Мета: Вивчити основні проблеми розміщення населення. З'ясувати значення населення та трудових ресурсів.
План:
1. Демографія – наука про населення.
2. Трудові ресурси України.
Населення України на 1. 01. 2001. становило 48.5 млн. чол. (1.01.96 – 50.8 млн., 1.01.93 – 52.2 млн.)
Адміністративно-територіальний поділ: автономна республіка Крим, областей – 24, міст – 439, республіканського підпорядкування – 2 (Київ, Севастополь), обласного підпорядкування – 157, районного – 280, районів – 606 (486 сільських +120 у містах), смт – 920, сільських населених пунктів – 28842.
Фактори, що впливають на чисельність населення:
1) На чисельність населення України впливає ряд факторів – природні, соціально-економічні (епідемія чуми в 16 ст.), посухи, голодомори, війни, історичні фактори. Після Першої Світової війни населення України скоротилося на 3 млн. чол. За 1931-37 рік чисельність населення скоротилася на 3,5 млн. чол., 1940-50рр. загинуло 1.1 млн. чол. 
2) Природний приріст (різниця між числом народжених і числом померлих) з 1979 по 1989 р. – збільшився на 4%, зараз має від’ємне значення.
Населення та трудові ресурси є важливим чинником функціональної та територіальної організації господарства. При вивченні ЕГ центральне місце приділяється питанням відтворення, структури та розселення населення, формуванню та використанню трудових ресурсів. Важливе місце приділяється етнонаціональним особливостям населення як фактору політико-адміністративної організації суспільства. В 1913 р. у межах України (нинішніх кордонах) проживало 35 млн. чол. В 1922 – 26 млн. чол. (після громадянської війни). Голод 1932-33 рр. також вплинув на чисельність населення. Але вже в 1959 р. чисельність – 49 млн. чол., у 1994 – 52 млн. Найбільші зміни в динаміці чисельності населення зумовлені особливостями природного руху населення. Показники народжуваності в останні 20 років мали тенденцію до зниження, що обумовлено сукупною дією соціально-економічних і екологічних факторів. Знижується народжуваність, збільшується смертність, зменшується тривалість життя. Велика негативна роль у цьому належить: стихійним явищам, промисловості, автотранспорту (і будь-якому транспорту взагалі). Особливо все збільшилося в наші дні. Людям нема куди рухатися, хоча, здавалося б з будь-якого становища має бути вихід… але все зводиться до соціально-економічних умов життя суспільства, рівня розвитку охорони здоров’я, культури населення. Якщо в 1970 р. природний приріст населення становив 6 чол. на 1000, то в 1993 цей показник був від’ємним.
Вікова та статева структура населення. Частка жінок збільшилася до 54 %, підсилилася тенденція до старіння нації. Частка молодих осіб віком до 16 років знизилася до 15 %, в той же час частка осіб пенсійного віку складає 30%, у зв’язку з міграцією на Україну депортованих народів відзначається омолодження населення Криму та північного Причорномор’я.
Україна – одна з густонаселених країн. Середня щільність населення становить 86 чол. на 1 км2 . Найбільш густонаселеними (200 і більше чол. на 1 км2) є індустріальний схід і центр АР Крим. Низька щільність населення (40 чол. на 1 км2) у степах і Поліссі (села). У лісостепу висока (100 чол. на 1 км2) щільність сільського населення. Міста – мільйонери: Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Харків. Розвиток промисловості спричинив ріст міст. Усього за період індустріалізації в другій половині ХХ ст. виникло більш як 200 міст. Зосередження сільського населення залежить від агрокліматичних умов. Найбільш висока концентрація сільського населення в лісостепу, у степу мало.
Населення України багатонаціональне. За результатами перепису 2001 року Частка українців становить 77.8% (37,5 млн.), росіян – 17.3% (8,3 млн.), білорусів – 275,8 тис., молдаван –258,6 тис., кримських татар – 248,6 тис., болгар –204,6 тис., угорців – 156,6 тис., румун –151тис., поляків –144,1 тис., євреїв –103,6 тис., вірменів – 99,9 тис., греків – 91,5 тис., циган – 47,6 тис., німців –33,3 тис.; загалом більше 100 націй і народностей. Співвідношення національних груп нерівномірне. За межами країни проживають до 10 млн. українців. Значна частина живе по країнах колишнього СРСР, у Північній Америці (понад 2 млн.) Південній Америці (300 тис.), Східній Європі.
Найбільш активна частина населення, здатна до праці, називається трудовими ресурсами (50% від перепису), але їх частка поступово знижується – це пов’язано зі зменшенням народжуваності, «старінням» нації, збільшенням частки емігрантів працездатного віку. Знижується чисельність зайнятих у галузях матеріального виробництва.
Зменшується показник зайнятості у державному секторі. Росте зайнятість в орендній, акціонерній та змішаних формах власності при дуже повільному наростанні зайнятих індивідуальною працею, якою в 1993 р. займалося близько 1% працюючих.
Підвищення якості трудових ресурсів республіки можливе лише за умов розробки нової стратегії що визначає підготовку кадрів для галузей з високими технологіями. Витрати на освіту – 4.8%, у США – 8% ВНП
Перепідготовка кадрів – 3%, у США – 40%. Учитель і інженер працюють не за фахом, потрібно, щоб росли фахівці в області бізнесу, психології, соціології, комерції.

Переважає кількість зайнятих у матеріальній сфері (70% населення), майже 40% зайнято в промисловості, близько 20% - у сільському господарстві.
Сільське розселення.
Сучасний період розвитку системи сільських поселень, її характер, закономірності і деякі особливості значною мірою обумовлені тими процесами, які відбуваються як у виробничій сфері АПК, так і у соціально-демографічних тенденціях розвитку народонаселення і трудових ресурсів.
Тенденція посилення взаємодії між сільськими поселеннями, різними за функціями та рівнем населеності в умовах виробничої спеціалізації, що заглиблюється і формування АПК.
Серед основних факторів, що спливають на характер поселенської сітки – особливості природних умов (забезпеченість водними ресурсами, рельєф), тому схема розселення збігається з гідрографічною мережею.
Існує 4 топографічних типи сільського населення:
1) Доменний – розповсюджений у Лісостепу та Північному Степу;
2) Яружно-балочний – повсюдно;
3) Вододільний – Карпатський регіон, Центр, Південь;
4) Озерний – Карпати, Волинь, Південний Захід.
Плюс 4 функціональних типи сільських поселень 
1) Тип кущових сільських населених пунктів, що виконують міжгосподарські функції. Нерідко тут функції кущових центрів виконують смт. Кущові центри – великі за людністю населення, у них концентруються установи культури, народної освіти, підприємства виробничого призначення. В адміністративному відношенні більша їх частина є центром сільрад.
2) Центри господарств (радгоспів) – виконують організаційні та управлінські функції стосовно інших сільських поселень, розміщених у межах території землекористування даного господарства. Центр – як правило, з вигідним ЕГП.
3) Центри бригад і відділень. У нинішній час – це переважно дрібні сільські поселення з досить несприятливими демографічними характеристиками і практично відсутністю установ сфери соціального обслуговування.
4) Інші поселення – сільські поселення з несільськогосподарськими функціями (дачі, рекреації), не мають господарчо-управлінських функцій у системі АПК.
Міське населення. Багатофункціональність (промислові, транспортно-розподільні, портові, торгівельні та інші господарські функції, культурні, наукові, рекреаційно-оздоровчі центри).
СМТ – дві групи:
1. Опорні центри регіональних систем розселення, центри адміністративних районів з функціями організації, керування, розподілу та обслуговування населення.
2. Різнопланові, нижчої ланки міські поселення з досить простою структурою виконуваних ними функцій – центри місцевих систем сільського розселення, у яких зосереджена первинна переробка сільськогосподарської сировини
СМТ – нестійка категорія міських поселень, поступальний розвиток визначений станом тієї галузі господарства, на базі якої вони виникли, і вигідністю ЕГП.
Територіальні системи розселення (ТСР)
1. Під ТСР (місцевого, районного, міжрайонного, обласного рівнів) мається на увазі сукупність функціонально взаємозалежних міських і сільських поселень даної території, у межах якої інтенсивність, частота та глибина внутрішніх зв’язків вище зовнішніх.
2. Елементами ТСР виступають населені пункти даної адміністративної одиниці (сільради, низового району) незалежно від їхньої людності, функцій діяльності).
3. Оптимальне функціонування ТСР будь-якого рівня й рангу може бути досягнуте за умови, що сформоване просторове сполучення міських і сільських поселень одночасно виступає як об’єкт керування взаємозалежних населених пунктів із боку офіційно визнаних органів керування. Оскільки на сучасному етапі розвитку нашого суспільства цьому положенню відповідають низові адміністративні одиниці (сільради, сільські адміністративні райони, область у цілому).
4. Для ТСР будь-якого рангу і рівня властивий моноцентричний розвиток, що припускає висування на перший план опорного центра розселення. Опорним центром розселення місцевого рівня може бути велике, розвинене сільське поселення (центр сільради, центральна садиба колгоспу), центр адміністративного району. Опорний центр розселення займає центральне ЕГП. Розвиток ТСР визначається розвитком його опорного центра.
5. В обласному регіоні – опорним центром розселення виступає, як правило, обласний центр. Система зв’язків з населеними пунктами здійснюється через безліч районних центрів. Навколо районного центра формується поле керування.
 

Лекція № 
Тема: Господарська оцінка природних умов та ресурсів для розвитку господарства.
План.
1. Роль та значення природних умов та ресурсів для розвитку господарського комплексу.
2. Економіко-географічна характеристика мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів.
3. Комплексне та раціональне використання природних ресурсів та шляхи їх здійснення.
Література:
1. Заставний Ф. Д. Географія України. Львів: Світ, 1990, 1994.
2. Географія Української РСР (за ред. М. Пістуна, К.: Вища школа, 1982.
3. Розміщення продуктивних сил України (за ред. Є. П. Качана, К.: Вища школа, 1999.
4. Шаблий А. И. Социально-экономическая география Украины. Львов: Світ, 1995.
5. Паламарчук М. М. Экономическая география Украинской ССР. К.: Наукова думка, 1977.
6. Атлас естественных условий и природных ресурсов Украинской ССР. К., 1979
7. Смаль І. В. Економічна географія України. Ніжин, 2009 – 287 с.
Найчіткіше визначення природних умов та ресурсів дав у своїх працях А. А. Мінц. Природні умови – це тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя і діяльності людського суспільства та в невиробничій сфері діяльності людини. Природні ресурси – це тіла і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.
За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі, зокрема перше місце за кількістю орних земель, за запасами залізної руди (5% світових) і марганцевої (20% світових), сірки. Перше місце в світі за запасами коксівного вугілля, природного газу, калійної і кам’яної солі.
Проектування розміщення продуктивних сил потребує даних, що стосуються економічної оцінки ресурсів, яка передбачає розробку інтегральних кількісних і якісних показників ПРП окремих регіонів і країни в цілому. Економічна оцінка виражає природні і виробничо-технічні аспекти освоєння і використання природних ресурсів через вартісні показники. Джерелом створення вартості можуть бути затрати праці на підготовку їх до використання, відтворення та поліпшення. Вартісна оцінка однобічна тому, що вона не враховує територіально диференційованих властивостей природних ресурсів.
А. А. Мінц пропонує враховувати ці властивості в продуктивності суспільної праці. Показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, що характеризує поточні витрати і питомі капіталовкладення. Залежно від практичних запитів доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки: по елементна оцінка окремих джерел природних ресурсів; оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів; оцінка природних умов життя або виробництва.
Послідовники академіка С. Г. Струмиліна оцінку природних ресурсів пов’язують із витратами на освоєння їх. Ряд вчених, серед них Канторович Л. В., Немчинов В. С., Федоренко М. П. вважають, що показниками економічної оцінки природних ресурсів є диференційована рента, диференційований прибуток, валова продукція, тобто ефект від експлуатації ресурсів. М. М. Некрасов стверджує, що для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів найрезультативнішим слід вважати метод витрат.
Для складання схем розміщення галузей господарства і комплексного розвитку господарства економічних районів велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу, тобто, його запаси. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи:
 балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації;
 позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно невигідно. До позабалансових відносять ресурси, що характеризуються малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умовами експлуатації.
При визначенні запасів корисних копалин враховують потужність пластів або рудних тіл, їх протяжність або глибину залягання, вміст корисного компоненту та інші специфічні показники. В геології виділяють три категорії запасів корисних копалин:
А – докладно розвідані та вивчені;
В – розвідані менш докладно;
С – оцінені попередньо та приблизно.
Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси.
До промислових запасів відносять вивчені та розвідані запаси, готові до експлуатації. Гірничорудні підприємства будують за умови наявності мінеральних ресурсів категорій А і В.
Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. У кольоровій металургії поряд з міддю вилучають інші цінні компоненти і на їх основі виробляють додатково понад 20 видів продукції. При цьому вартість міді набагато нижче, ніж отриманих при її виплавлянні компонентів. Комплексне використання сировини дає можливість у кольоровій металургії одержати майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організувати промислове виробництво багатьох необхідних видів продукції. Рівень комплексного використання сировини нині характеризує загальний технічний прогрес у промисловості. Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу і содових продуктів.
Дуже актуальним є комплексне використання відходів у електроенергетиці, де використовується низькосортне вугілля, торф. Так, електростанція потужністю 2-2,5 млн. кВт, яка споживає вугілля зольністю 20%, щороку видає золи майже 100 млн. м3 для складування якої необхідна площа у 150 га. 
Економічно доцільним і технічно можливим є додавання золи і шлаків до розчинів при виготовленні асфальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.
Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металів і проблема охорони навколишнього середовища висунули найважливішу проблему використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення і переробку, а й промислові викиди в атмосферу і гідросферу. Кожна тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86%, у гідросферу – на 76%, а обсяг відходів – на 97%. При виплавлянні алюмінію з лому електроенергії витрачається у 23 рази, а палива – у 7,4 рази менше. Повна утилізація і переробка відходів можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.
Впровадження нових технологій, використання вторинної сировини у паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід зазначити, що вихід паперу з їх деревини в Україні у 5-7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки.
Земельні ресурси. Забезпеченість України сільськогосподарськими угіддями дуже висока і становить 0,8 га на одного жителя. Рівень сільськогосподарського освоєння території сягає 70%, але досить диферентний у розрізі областей. На кожного жителя України припадає 0,65 га ріллі. У результаті меліоративних робіт осушено 3299 тис. га і зрошується 2585 тис. га землі. У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів – 55% орних земель, опідзолені і деградовані чорноземи – 10%, 9% - каштанові, 7% підзолисті, 6,7% - сірі лісові, 2,5% - солонцюваті, 2% - лужні та ін. 
В Україні є значні територіальні відмінності в землезабезпеченні населення. Так, у Закарпатській області забезпечення ріллею становить 1,5 га, тоді як середній показник по Україні складає 0,65 га. За рівнем забезпеченості ріллею Україна займає одне з перших місць в Європі.
Для ефективного використання орних земель велике значення мають кліматичні ресурси території. Так, тривалість безморозного періоду, сума активних температур, кількість опадів і запаси вологи в ґрунтах у сукупності є агрокліматичними ресурсами. Кількісні параметри агрокліматичних ресурсів у межах України територіально диференційовані. Так, агрокліматичні ресурси півдня Криму дають змогу вирощувати субтропічні культури, а в цілому Україна придатна для вирощування всіх культур помірного поясу.
Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновлюваних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий – десятки і сотні мільйонів років. За характером використання мінеральні ресурси поділяють на три групи: паливно-енергетичні, рудні і нерудні. Встановлено, що основними районами нагромадження паливних, хімічних, мінеральних, будівельних та інших видів копалин осадового походження є платформи і їх крайові прогини, а місцями утворення більшості покладів рудних копалин – рухомі геосинкліналі та щити. Райони земної поверхні, в надрах якої стикалися геологічні структури, мають назву геохімічних вузлів, які характеризуються поєднанням різноманітних за походженням видів ресурсів.
Запаси корисних копалин.
Корисні копалини, млн. т. Балансові запаси на 1. 01. 86 за категоріями: Забезпечення запасами, роки
 А+В+С1 - промислові С2 – прогнозовані 
Вугілля - всього 48600 8600 200
у тому числі:
  кам’яне 16800 2800 -
  буре 3100 200 -
Торф 870 720 40-50
Залізна руда 27400 5000 90-100
Марганцева руда 2200 300 90-100
Флюсові вапняки 2847 372 60-70
Вогнетривкі глини 498 379 80-100
Первинні каоліни 326 575 75-85
Вторинні каоліни 94 30 30-35
Калійні солі 297 83 200
Кухонна сіль 9170 1770 100
Цементна сировина:
  карбонатна 2237 538 90-100
  глиниста 559 248 -
Заставний Ф. Д. Географія України. Львів: Світ, 1990, 1994.
Паливні ресурси України представлені, в основному, кам’яним і бурим вугіллям. Геологічні запаси України становлять приблизно 114 млрд. т. Промислові – в 2 разі менші. Основні запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому (98%) і Львівсько-Волинському (2%) басейнах. Понад третини цих запасів – коксівне вугілля. Запаси бурого вугілля в основному зосереджені у Придніпровському басейні. Найбільшими родовищами є Коростилівське (Житомирська обл.), Звенігородське (Черкаська обл.) та Олександрівське (Кіровоградська обл.). Запаси оцінюються у 9-10 млрд. т, у тому числі – 0,5 млрд. т придатних до відкритого видобутку.
Родовища нафти та газу зосереджені в трьох регіонах: Придніпровському, Прикарпатському, Причорноморському.
Рудні ресурси. Загальні запаси залізних руд в Україні оцінюються в 27,4 млрд. т. всього 338 родовищ, 60 розташовані в Криворізькому басейні, запаси якого становлять 18,7 млрд. т. Україна має запаси залізних руд кількістю 5% від світових. Основні басейни, де зосереджені залізні руди: Криворізький, Керченський, Кременчуцький, Білозерський.
За запасами марганцевих руд Україна посідає одне із перших місць у світі (20% загальносвітових запасів). Основні басейни марганцевої руди – Нікопольський і Токмацький. Загальні запаси складають 2,5 млрд. т.
Руди кольорових металів в Україні є, але власні потреби вона забезпечує лише на 25-30%. За роки політичної та економічної незалежності велику увагу вивченню надр приділяє Український геологічний комітет, внаслідок чого відкрито багато покладів кольорових руд, які раніше були невідомими: це родовища золота, кімберлітових трубок, мідної руди, а Центральна Україна є сховищем усіх елементів таблиці Менделєєва. Найбільші поклади золота зосереджені в Закарпатській обл. (Мужіївська золотопромислова зона). Ця область детально досліджується, тому що вона має статус «вільної економічної зони», а це дало змогу розвивати золотопромисловий комплекс.
Нерудні ресурси. Україна багата на гірничотехнічну сировину. Великі запаси калійних солей (Калуське, Тростянецьке, Туро-Волинське родовища – Івано-Франківська обл.; і Стебниківське, Бориславське родовища Львівської обл.) запаси кухонної солі оцінюються в 9 млрд. т (у Слов’янську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долині). Для будівельного виробництва в Україні також багато різноманітної сировини (36 родовищ цементної сировини, 61-крейди).
Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Загальний обсяг річкового стоку становить 210 км3, у тому числі 130 км3 формується за межами України. В середньому водозабезпеченість одного жителя країни водою місцевого стоку становить 100 м3 , що майже у 18 разів менше, ніж у Росії. Усього на території України понад 73 тис. річок, 3 тис. озер, 80 водосховищ, 20 тис. ставків. Запаси підземних вод в Україні становлять приблизно 20 км3 , глибина їх залягання різна.
 

Тема: Господарський комплекс України.
Розділ: Промисловий комплекс України.
Мета: вивчити основні фактори формування паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) України, знати значення ПЕК для розвитку господарства. Показати основні райони і родовища паливної промисловості України та центри її енергетичної промисловості, а також їх просторове поширення на території нашої держави.
Література: Паламарчук М. М. «Экономическая география Украинской ССР» с. 96-104, Заставний Ф. Д. «Географія України» с. 261-266, Я. Жупанський «Географія України» с. 156. Смаль І. В. «Економічна географія України», Ніжин, 2009.
План: 
1. Фактори формування ПЕК України – природні і економічні.
2. Географія паливної промисловості.
3. Електроенергетика. Проблеми, перспективи розвитку.
4. Проблеми покращення екологічного стану.
Основний зміст.
1. Природні фактори – геологія, тектоніка, клімат, води.
Економічні фактори – промисловість, АПК, інфраструктура.
Соціальні фактори – побут, культура.
2. Основні родовища. Історія. Зв’язок тектоніки, рельєфу і корисних копалин. Перспективні родовища.
3. Види енергетичних ресурсів, основні електростанції, проблеми.
4. Екологічна ситуація поблизу електростанцій.
Питання для самостійної роботи:
1. Що звуть альтернативною економікою?
2. Ваша точка зору на закриття Чорнобильської АЕС.
3. Найбільш ефективні електростанції на вашу думку.
 

Лекція №
Тема: Паливно-енергетичний комплекс України.
Мета: Вивчити причини формування ПЕК України, знати значення ПЕК для розвитку народного господарства.
План.
1. Фактори формування ПЕК України (природні, економічні).
2. Розвиток і географія вугільної промисловості.
3. Енергетика, географія, проблеми, перспективи.
Україна утворилась в 1991 р., її площа складає 607,3 тис км2 , населення – 48 млн. чоловік. Її можна порівнювати з Францією, Німеччиною, але слід відмітити, що держава займає вигідне географічне положення (під ЕГП розуміють розміщення ЕГ об’єкту – країни, району, населеного пункту, підприємства… відносно інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на його розвиток. До розпаду СРСР Україна займала провідне місце у розвитку господарства (друге місце після Росії). Вироблялось цукру – 60%, 46% чорних металів, 75% марганцю, 30% енергетичного обладнання, 28% с/г продукції. За ці роки в державі створено колосальний за своїми масштабами науково-технічний потенціал, який дозволяє вирішити проблеми зварювання (навіть у космосі), одержати штучні алмази, виробляти космічні комплекси, розщеплювати ядра літію, отримувати важкі ізотопи водню і кисню, інтенсивно розвивати машинобудування.
Ми маємо пріоритет в нових виробництвах (тракторобудуванні, верстатобудуванні, виплавці феросплавів, сплавів легких металів, випуску трансформаторів, унікальної електротехніки). У нас великий науково-технічний потенціал – при розумному веденні господарства ми можемо мати провідні позиції в світі.
На Україні унікальні агрокліматичні ресурси, ми – одні з найбільших експортерів сільськогосподарської продукції, хоча дещо доводиться закупати. Але є проблеми, пов’язані з сировинними доставками, матеріалами, деталями із інших держав, деградація науки, нерозумне ведення господарства, «утечка мозгов», ми займаємо десь 5 місце серед країн. ВВП на душу населення складає 4,5 тис, в США – 18,5 тис .
Рівень економічного розвитку характеризується також продуктивністю праці в окремих галузях. Якщо в Нідерландах річний видобуток на одного робітника в промисловості складає приблизно54 тис., а в сільському господарстві – в межах 36 тис., то на Україні відповідно 11 і 3,1 тис.. Нинішній рівень виробництва комп’ютерів і іншої наукоємної техніки складає 0,1% від рівня США. Зональне зниження рівня життя населення України має територіальні відмінності, які визначають відмінності в структурі населення, рівня зайнятості, екологічної ситуації. Відносно високим показником тривалості життя, подальшим зниженням смертності відзначаються області Карпат, Тернопільська, південь держави. Нижчі за середні показники мають Київська, Житомирська і Сумська області. Важливим показником економіки являється її структура, тобто співвідношення його матеріального і соціального секторів, частка і роль в господарстві високотехнологічних виробництв, рівень і місце в господарстві сектора, задовольняючого різноманітність потреб населення.
В структурі національного доходу виділяється промисловість, вона виробляє 50 відсотків прибутку, сільське господарство – 28%, будівництво – 10%, транспорт і зв’язок – 5%. Вартість основних фондів приблизно вполовину приходиться на паливну і енергетичну промисловість. На машинобудування та на галузі виробництва товарів народного споживання (в тому числі і сільське господарство) – менше 23%. Порівняно з Росією на Україні частка добувної промисловості нижча, але висока питома вага капітало – і фондоємких виробництв первинної ланки металургії, хімії, військово-промислового комплексу.
Співвідношення зайнятих по секторам господарства підтверджує аграрно-сировинну структуру господарства з слабким рівнем розвитку сфери послуг і переробної індустрії. Направлення структурної перебудови економіки України може мати за мету наступні положення:
 екологізація виробництва в житті суспільства;
 розширення споживчого попиту і його задоволення;
 зниження сировини енергоматеріального виробництва;
 посилення наукоємкого господарства.
До вирішення цих питань на далеку перспективу господарство України може забезпечити стабілізацію економіки та вихід з кризи найближчим часом за рахунок наявних потужностей, які можуть виробляти конвертовану продукцію, в тому числі – цукор, чорні та кольорові метали, карбамід, соду, літаки, двигуни, космічні комплекси, локомотиви, сільськогосподарську техніку. Навколо конвертованих підприємств необхідно розвинути корпорації з банками, біржами, малими формами виробництва.
Паливно-енергетичний комплекс.
Рівень розвитку будь-якої держави характеризується таким важливим показником як кількість виробленої електроенергії у розрахунку на душу населення на рік.
Виробництво енергії забезпечується підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). До його складу входять взаємопов’язані виробництва, забезпечуючи видобуток, переробку, збагачення та транспортування всіх видів енергетичних ресурсів.
Основу комплексу складають паливні галузі та енергетика. Успішне його функціонування та інтенсифікація забезпечується спеціальним транспортом. ПЕК – капітало- та фондомістке утворення. На Україні у ньому зосереджено біля 1/3 вартості всіх основних виробничих фондів, на нього витрачається біля 10% продукції машинобудування. В ПЕК велика частка видобувних галузей з низькою часткою фондовіддачі, спрощена структура енергоспоживання включає наступні елементи:
 витрати енергоносіїв для виробництва тепла низького потенціалу, гарячого водопостачання, кількох промислових потреб – 30%. Витрачається мазут, вугілля, газ;
 витрати на роботу авто-, мото-, авіатранспорту, тракторів, малих стаціонарних двигунів внутрішнього згоряння – 20%. Для зниження витрат палива потрібна дизеліація транспорту. Використовуються нафтопродукти;
 витрати на промислове виробництво – металургію, хімію – 30%, вугілля, газ;
 витрати на виробництво електроенергії – 20%. Використовується вугілля, газ, уран.
Розвиток ПЕК України не забезпечує промисловість власними ресурсами. Народне господарство занадто енергомістке. У розвинутих країнах за останні 20 років ВВП зріс на 40%, а витрати енергії – лише на 5%. Японія у 1994 році використала енергії лише на 6% більше, ніж у 1973, а валова продукція зросла на 50%. В перерахунку на нафту світ споживає щорічно 7 млрд. т. палива, з них 42% складає нафта, 34% – вугілля, 24% – газ. ГЕС виробляють електроенергію у кількості, еквівалентній споживанню 524 млн. т. нафти, а атомна енергетика – ще 400 млн. т., біомаса – 2 млн. т. Низька ефективність споживання енергії і палива на Україні підтверджується наступними даними: на виробництво 1 т. сталі використовується на 120 кг умовного палива більше, ніж у Японії. Питома металоємність автомобілів і тракторів майже у 2 рази вища, ніж у США. 20% палива згорає задарма у багатьох котельнях. В загальному вигляді на Україні у розрахунку на одного жителя згорає у 2,5 рази більше палива, ніж у США. Одна з найважливіших проблем ПЕК – удосконалення паливно-енергетичного балансу, співвідношення різних видів палива для виробництва енергії. В структурі ПЕ балансу домінують твердопаливні електростанції, 67% палива – газ, мазут, вугілля, атомні – 20%, ГЕС – 3 %. Слабко використовуються альтернативні джерела енергії. Паливо потрібно використовувати комплексно!
За даними статистики, Україна видобуває щорічно майже 160 млн. т. вугілля, з яких майже 100 млн. т. споживається енергетикою; 5 млн. т. нафти, з яких виробляється 2 млн. т. мазуту, 22 млн. т. газу. Все це разом складає 94 млн. умовних т. (прийнята у техніко-економічних розрахунках шкала, яка служить для порівняння цінності різних видів органічного палива). Для енергозабезпечення народного господарства України необхідно не менше ніж 300 млн. т. у. т. додаткове паливо завозиться з Росії, невелика частина газу з Туркменії. Імпортується щорічно майже 120 млрд. м3 газу, 50 млн. т. нафти, біля 10 млн. т. технологічного вугілля. Нафта відома в Україні здавна. В Передкарпатті нафту добували ще в ХІХ ст. В районі Борислава промислова розробка почалась наприкінці ХІХ віку. Перспективні ресурси на теперішній час оцінюються у 325 млн. т., в трьох районах – Передкарпаття, Дніпровсько-Донецька западина, Причорномор’я. розвідано 269 родовищ. У 70-ті роки Україна добувала майже 14 млн. т. нафти, зараз – 5 млн. т.
Потужність переробних заводів розрахована на 52 млн. т. нафти. Спостерігається дефіцит нафти. Глибина переробки нафти сягає не більше 58% (США – 90%, Росія – 68%). При цьому Україна виробляє полімери, хлорвініл, етилен, пропілен, а полімеризація їх здійснюється у Росії. Пластмаси, напівфабрикати для вироблення волокон завозять з Росії. Переробка нафти здійснюється на заводах Кременчука, Лисичанська, Херсона, Надвірної, Одеси, Львова. Виробляється до 30 млн. т. мазуту, споживається в господарстві до 15 млн. т. бензину, керосину, 14 млн. т. умовного палива. В умовах дефіциту нафти закупівля її в Росії економічно виправдана, але поставки нафти нестабільні, що пов’язано з несвоєчасним розрахунком. За транзит через Україну можливе одержання до 20 % нафти та газу. Потенційними постачальниками є Іран, країни Ближнього Сходу. Постачання доречне морем, через Одеський термінал, який будується потужністю 40 млн. т. нафти на рік. Великобританія має 32 таких термінала.
Перспективні запаси природного газу, які оцінюються у 700 млрд. – 1 трлн. м3 , головним чином зосереджений у Причорноморській западині, Дніпровсько-Донецькій западині, Передкарпатті. Щорічно добувається 25 млрд. м3 , ще біля 9 млрд. Україна отримує за транзит через територію, що задовольняє потреби тільки на 24% (100% = 90-120 млрд. м3 )
На електростанціях спалюється до 34 млрд. м3 , на металургійні потреби іде 18, 3 млрд. м3 , майже 17 млрд. м3 - на побутові потреби, залишок споживає хімічна промисловість. Економічне споживання можливе лише в енергетичній і металургійній промисловості. Газ раціонально споживати в полімерній промисловості, а також для потреб побутового сектора і транспорту.
Перспективи газовидобутку та переробки газу на Україні досить сприятливі. Тут виробляють газові труби, компресорні станції, створена щільна газотранспортна сітка. Розвідка газу дає нові родовища у Полтавській обл. На шельфі Чорного моря, на глибині 6-10 м знаходиться гідрат газу, але добування його пов’язане з вирішенням багатьох завдань. Наприкінці 1993 р. розпочато будівництво Яблунівського (Полтавська обл.) заводу з переробки газоконденсату.
Хотілося б, щоб вуглеводнева сировина використовувалась комплексно (переробка бурого вугілля і газифікація глибинних горизонтів кам’яного вугілля).
Перша вугледобувна шахта була збудована у 1795 поблизу м. Лисичанська. Основні споживачі вугілля на Україні – електроенергетика (39 млн. т.), чорна металургія (30 млн. т.). Основні басейни – Донецький, Львівсько-Волинський (кам’яне), Дніпровський (буре). Запаси вугілля такі, що при щорічному видобуванні 250 млн. т. його вистачить на 200 років.
З мінерального палива Україна має озокерит, уран (запаси – 50 тис. т.). Ядерне паливо Україна вимушена завозити з Росії. Темпи розвитку електроенергетики на Україні високі, відзначаються вони загальними темпами розвитку господарства з видобутку та імпорту палива. Якщо в 1928 р. встановлені потужності всіх електростанцій на Україні складали менше 0,5 млн. кВт, в 1950 – 3,3 млн. кВт; в 1966 – 20 млн. кВт, в 1993 – 47 млн. кВт з виробітком на рік майже 300 млрд. кВт/год. (Франція – 470 млрд. кВт/год. на рік).
Для виробництва електроенергії використовується половина всього палива, видобутого та імпортованого з інших країн. Теплові електростанції у 60-ті роки виробляли майже 90% енергії, а в 90-ті – 66%, за рахунок збільшення частки атомних – до 30%. При цьому незмінна частка гідроенергетики – 3%. Теплові електростанції зосереджені в Донбасі, Придніпров'ї та на Півдні України. Потужності їх не перевищують 3 млн. кВт. Лише Углегорська дає 3,6 млн. кВт. Застаріле обладнання, низька технологія спалювання вугілля, мазуту, газу призводить до значних викидів шкідливих речовин у географічну оболонку. Тому в заміні існуючих теплових електростанцій новими, екологічно чистими, зацікавлена не тільки Україна. Застарілими є Слов’янська, Миронівська, Старобешевська, Луганська, Криворізька, Зяшевська та Придніпровська ГРЕС. 
Наприкінці 60-х років в Україні почалось спорудження та експлуатація атомних електростанцій. До середини 90-х років таких станцій було вже 5, з наявністю 14 енергоблоків (у Франції блоків 56, у Японії – 43, у Пд. Кореї – 18). Ураном Україна забезпечена, але, не рахуючи первинного збагачення – до концентрації 0,7% (а треба 6-7) в Жовтих Водах, в країні немає підприємств зі збагачення та утилізації відходів, тільки у Красноярську. При високому рівні захисту атомні електростанції ефективніші за теплові (атомні окупаються за 2-3 роки).
Альтернативні джерела енергії.
У вітрозабезпечених районах вітрові електростанції можуть давати 15-20% енергії. У 90-х роках почали працювати 2 енергетичні програми – «Циклон» і «Вітроен», розвинене виробництво обладнання для вітроенергетики на Дону, в Криму і Аджигайської ВЕС, неподалік Очакова. На американському обладнанні, розробленому у нас в Харкові і Дніпропетровську. Для підігріву води досить реально використовувати сонячну енергію. Можливо використовувати енергію моря та розкладу біомаси за допомогою бактерій.
 

Лекція №
Тема: Металургійний комплекс України.
Мета: Вивчити принципи розміщення металургії, виділити основні центри металургії.
План.
1. Значення металургійного комплексу для розвитку господарства України.
2. Характеристика металургійної промисловості України. Основні проблеми і перспектива розвитку металургії.
В Україні зосереджено 48% загальносоюзного видобутку товарної залізної руди, 72% видобутку марганцевої руди, 35% виробництва готового прокату чорних металів і сталевих труб, близько 40% сортового прокату, 30% листового, близько 42% тонколистого прокату. Чорна металургія включає ряд виробництв (видобуток і збагачення руди,виробництво чорних металів, труб, електросплавів, коксохімія та вогнетривке виробництво, переробна металургія)
Металургія – одна з основ промислової сили України. Чорна металургія відрізняється високою концентрацією виробництва, величезними масштабами використання сировини, палива і допоміжних матеріалів, тісною взаємодією всіх ланок металургійного переділу і його суміжників, широкою утилізацією промислових відходів.
У ХІХ ст. ми займали 1 місце з виплавки чорних металів. У ХХ ст. ми збільшили потужність за рахунок використання власної сировини і технологічного палива (коксівне вугілля завозили з Кузбасу). У середині ХХ ст. розвиток металургії йшов шляхом концентрації виробництва. Майже 97% металу вироблялося на підприємствах із середньорічною виплавкою понад 1 млн. т. іншим напрямом розвитку чорної металургії стало удосконалювання технології виробництва.
Супутники ЧМ: Енергетика (установки, що працюють на побічному паливі), металовмісне машинобудування (металургійне і гірничошахтне устаткування, важкі верстати, металоконструкції, локомотиви, металеві вироби та заготівки). Займаючи вигідні позиції з погляду близькості сировини і місць споживання готової продукції ЧМ формує навколо себе промислові комплекси, що ведуть до росту продуктивних сил навколишньої території. Значення металургії обмежується районами, що спеціалізуються на машинобудуванні.
При металургійному виробництві важливо враховувати транспортно-географічне положення сировинних і паливних баз, джерел водопостачання і допоміжних матеріалів. Звідси характер взаємного розташування ресурсів залізної руди і коксівного вугілля, їх кількість і якість умови експлуатації, близькість до промислових центрів (Криворізька руда і Донецьке вугілля).
 Особливими рисами розміщення відрізняється виробництво феросплавів і електросталей. Феросплави отримують у доменних печах та електротермічним шляхом. У першому випадку виробництво феросплавів здійснюється на металургійних підприємствах повного циклу з одним чи двома переділами, у другому – утворюються спеціалізовані заводи. Електротермія феросплавів застосовується мало через значні витрати енергії, оптимальні умови там, де дешева енергія сполучиться з ресурсами легуючих металів – у м. Запоріжжя.
Виробництво електросталей розвивається поблизу джерел електроенергії та металобрухту. Можна вважати, що Україна відрізняється багатством, розмаїтістю та найбільш високим ступенем освоєння сировинних і паливних ресурсів металургійного виробництва. Надлишок руди, марганцю, вугілля, коксу, вогнетривів, руди заліза розробляється відкритим способом, є струми (Камиш-Бурунський, Новокриворізький, Північний, Центральний, Південний). Металургійний переділ повного циклу з орієнтацією на сировину ведеться в Наддніпрянщині (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпропетровськ). У Донбасі в 1951р. на Єнакієвському заводі вперше був розроблений, випробуваний, а пізніше впроваджений у виробництво киснево-конвертерний спосіб виплавки з безупинним її розливанням. У 60-ті роки на цей спосіб переведені Маріупольський, Дніпропетровський і Донецький металургійні комбінати, що випускають зараз лише 8% металу. Патент проданий майже в 50 країн світу. Японія всю металургію перебудувала під цей спосіб. У нас немає на це коштів. Відомо, що мартенівські заводи витрачають енергії на 45% більше ніж конверторні, більші втрати металу, забруднення середовища.
Відмінною особливістю металургійного виробництва стала його ДИВЕРСИФІКАЦІЯ – випуск непрофільних для металургії продуктів – гаражів, камінів, фляг, металевого посуду, газо-нагрівальних приладів, збирання складної техніки.
Але ж раніше при застосуванні окатишів і металізованої залізорудної сировини природного газу, кисневого дуття, безперервного розливання сталі, електрошлакового і вакуумного виплавів, ми займали провідні позиції у світі. Тільки «Запоріжсталь» виплавляла чавуна більше, ніж Великобританія.
Характерною рисою для розміщення чорної металургії є сильно розвинене промислове комбінування. Велика вигода комбінування металургійного переділу з коксуванням вугілля, що дозволяє зменшити вартість технологічного палива завдяки побічному виробництву багатьох хімічних продуктів. Сучасні підприємства представляють собою великі металурго-енерго-хімічні комбінати, т.зв. підприємства повного циклу – дають чавун, сталь, прокат. Усі підприємства без виплавки чавуна відносяться до підприємств т.зв. передільної металургії
Пріоритетні підприємства повного циклу, тому що існує поняття важкого органічного синтезу (бензол, ацетилен, нафталін, аміак) який можливо використовувати тільки у повних циклах. Це, в свою чергу, притягує до себе ряд супутніх галузей (виробництво будівельних матеріалів, добрив), джерела палива (Макіївка – Єнакієве – Донецьк) у Приазов’я.
У Японії функціонують атомно-металургійні комбінати, тобто використання теплоносія реактора (гелій або ін. газ) в установках прямого одержання заліза, а потім у турбінах, що виробляють електроенергію. За допомогою електроенергії губчате залізо перетворюється на сталь, або розпечений теплоносій реактора використовується на агломераційному заводі, установці для одержання дешевого відновлювального газу (замість коксу), а електроенергія АЕС – у сталеплавильних печах. (Оіта, Касима, Кагояма).
КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ
Стадії – видобуток, збагачення, металічний переділ і обробка кольорових металів.
Родовища зосереджені у межах Українського щита, Нагольного кряжа (Донецьк), Карпат, Криму. Донедавна Україна славилася рудами ртуті (Донецьк), титану (Житомир), нікелю (Кіровоград). Перспективними є нові дослідження рідкісних, дорогоцінних і розсіяних металів. Кольоровими металами ми багаті, але не вистачає коштів на їх видобуток – мідь та нікель можна вивільняти шляхом розробки вуглецевої сировини з гірських порід, залізних руд.
За цільовою, комплексною програмою «НАДРА» з таких джерел можливий видобуток германію, літію, скандію та ін. потрібних для електродної та приладобудівної промисловості елементів. Мало використовується вторинна сировина.
З підприємств, що мали потужності по кольоровому металургійному переділу варто виділити Верхньодніпровський гірничо-збагачувальний комбінат і титаномагнієвий комбінат у м. Запоріжжі. Він працює на концентратах Іршанського родовища, на Житомирщині, має загальнодержавне значення. На власних рудах-концентратах працює Побужський нікелевий і Микитівський ртутний заводи. На привізних концентратах і металобрухті працюють цинковий комбінат у Костянтинівці, Донецький завод кольорових сплавів, Світловодський завод чистих металів (Кіровоградська обл.)
Алюмінієвий завод у Запоріжжі орієнтований на літакобудування і протягом всього періоду свого функціонування використовував імпортну сировину (Угорщина, Казахстан, Греція). З метою розширення виробництва алюмінію створений Миколаївський глиноземний завод, розрахований на випуск 900 млн. т. глинозему на рік з імпортних бокситів. Закладається нова площадка цеху з виплавки алюмінію у Запоріжжі потужністю до 200 млн. т. на рік. Нове виробництво алюмінію повинно йти шляхом ускладнення виробництва. На його основі планується випускати: у Бердянську – алюмінієві будівельні конструкції, в Одесі – різноманітний асортимент дроту,диски для автомобілів.
Близько 25% кольорової металургії йде на виробництво вторинних кольорових металів. У Житомирській обл. створене виробниче об’єднання «Західкварцсамоцвіт».
Висновки.
1. Розміщення кольорової металургії складається під впливом багатьох природних і соціально-економічних умов, серед яких особливу роль відіграє сировина. Руди кольор. мет. містять в собі мінімум корисних компонентів. Витрата сировини в сотні тисяч разів перевищує вагу готової продукції. Внаслідок значної матеріалоємності кольорова металургія в цілому орієнтується, головним чином, на сировину.
Руди кольорових металів містять у собі безліч хімічних елементів (комплексні). У географії кольорової металургії необхідне комбінування процесів виробництва з важкою індустрією або хімією.
2. Паливно-енергетичний фактор (паливо ємні і електроємні виробництва). Рудоносні смуги (Криворізько-Кременчуцька, Бузулукська, Білозерсько-Донська, Павлоградська, Корсаксько-Гуляйпільська), Придніпровський марганцеворудний басейн.
 

Лекція №
Тема: Машинобудівний комплекс України.
План.
1. Роль машинобудівного комплексу України.
2. Особливості машинобудування.
3. Галузева структура машинобудування.
Визначальна роль машинобудування полягає у розробці нових науково-технічних ідей, створенні засобів виробництва, що забезпечують механізацію, комп’ютерізацію, автоматизацію господарства, розробку прогресивних технологій.
М. відрізняється унікальними особливостями, що відбиваються на його територіальній організації. Насамперед це спеціалізація і кооперування, які супроводжуються розвитком інтеграційних зв’язків при випуску складної техніки, диверсифікованість при пошуку додаткової вигоди виробництва, що досить яскраво виявляється у конверсійних галузях; це унікальність, і як наслідок, монополізм і великий радіус поширення готової продукції, це наукоємність, необхідність забезпечення сучасними конструкторськими роботами. Специфіка в машинобудуванні супроводжується розвитком своєрідних типів виробництва, не обов’язково територіально локалізованих: виробничі об’єднання, НПО, концерни, корпорації. На Україні специфіка М. виявляється в його значних зв’язках з іншими державами, у надмірній орієнтації на потреби оборонного комплексу, у значній перевазі великих ПО, у гіпертрофованій перевазі різноманітних, як правило невеликих і слаборозвинених підприємств. Структура М. сформувалася під впливом ряду факторів:
 економічної і стратегічної політики колишньої радянської держави, у результаті якої в республіці зосереджувалися складальні підприємства по випуску важкої складної техніки;
 розвитку ряду галузей, що вимагають випуску технологічного устаткування, головним чином вугільної, гірничорудної, металургійної, хімічної, сільського господарства;
 наявність науково-технічного високого рівня кадрового потенціалу в окремих регіонах України.
Україна є провідною країною в СНД за випуском гірничошахтного устаткування, деяких видів транспортних засобів, металургійного і енергетичного устаткування, сільськогосподарських знарядь, літаків, космічних комплексів.
Удосконалювання структури М. може йти у бік усебічної наукомісткої конверсії, розширення і поглиблення випуску складної точної техніки, у тому числі і побутової, збільшення виробництва устаткування для інтенсифікації та екологізація виробництва в інших галузях, зокрема в АПК, паливно-енергетичних, конструкційному комплексах, у цілому ряді хімічних виробництв.
Однією з проблем українського М. є його висока матеріало- та металоємність, вирішення цієї проблеми силами науки і промисловості України у найближчій перспективі нереальне.
Важке машинобудування включає виробництво металургійного, гірського, підйомно-транспортного устаткування, енергетичних блоків.
Одне з самих великих підприємств важкого М. – Новокраматорський верстатобудівний завод, де випускають унікальне ковальсько-пресове устаткування, металургійний, прокатний, гідравлічний преси, драглайни для розкривних робіт, екскаватори, роторні комплекси. Значну роль відіграють у галузі Харківське виробництво енергетичних блоків, тракторів, Маріупольський кранобудівний завод, що випускає баштові крани зі стрілою до 50 м, Сумський завод з випуску газохімкомплексів.
Заводи в. М. розміщені у м. Дніпропетровську, Горлівці, Донецьку (гірничошахтне устаткування, коксохімічні батареї). Основою розміщення подібних заводів послужив розвиток видобутку вугілля, руди, їхня переробка, формування мет. баз. У Харкові та Сумах розвиток в. М. пов’язаний з високим рівнем розвитку НТП. На Україні представлені всі основні галузі транспортного машинобудування, найстарша з них випуск залізничного транспорту, зародилася у 19 ст., але технічно розвивалася у зв’язку зі швидкими темпами прокладки залізниць і виплавки металу в Донбасі. Первістком галузі слід зазначити Луганський паровозобудівний завод, що згодом переріс у тепловозобудівний, дизелі для нього виготовляються у Харкові на базі колишнього паровозобудівного заводу. Тут випущений перший український трамвай.
До старих галузей відносять і вагонобудування. Головні його центри – Дніпродзержинськ і Гаків (правобережна частина Кременчука) – розміщені в Наддніпрянщині, куди зручно поставляти ліс і метал. У 70-ті роки вагонобудівний завод був розміщений у м. Кадієвка. На Маріупольському заводі в. м. випускаються залізничні цистерни. Усі ці підприємства виробляють суцільнометалеві або змішані вантажні вагони, що пов’язано зі спеціалізацією господарства Донбасу і Наддніпрянщини. Разом з тим Україна не має жодного підприємства, робило би вагони для пасажирського транспорту, купуючи їх у Латвії, Литви, Росії, Німеччині.
Приморське положення України забезпечило розвиток тут суднобудування. Найбільшим центром є Миколаїв, закладений ще графом Потьомкіним з метою виробництва судів, у тому числі і військових. Зараз завод випускає сучасну техніку, не має аналогів у світі, зокрема могутні авіаносці. Судна цивільного значення, вироблені у Миколаєві, мають різне призначення – це рибопромислові і рибопереробні плавбази, сухогрузи, могутні комфортабельні пасажирські лайнери, танкери, дизельні електроходи. У Криму випускають танкери, а на керченському заводі «ЗАТОКА» були випущені 5 танкерів найбільшої вантажопідйомності серед вироблених у СРСР – до 180 тис. тонн.
В останні роки на Керчі виробляються танкери середньої вантажопідйомності 50-60 тис. т. із підвищеною екологічною безпекою. У Феодосії в ПО «Море» освоюється виробництво різних типів пасажирських катерів на підводних крилах. У Севастополі випускаються плавучі крани, у Керчі – ліхтеровози. Особливим попитом користуються київські пасажирські судна на підводних крилах.
Автомобілебудування. Вантажні автомобілі випускає Кременчуцький автозавод (7- і 10-тонні самоскиди). Основним виробником легкових автомобілів є ПО «АВТОЗАЗ-ДЕУ». У 70-ті роки побудували ще один завод у Луцьку, який виробляв усюдиходи. Автозаводчанами розроблені нові моделі з удосконаленим двигуном і причепом до 300 кг, невелика вантажівка вантажопідйомністю до 600 кг, випущено модель вантажо-пасажирського автомобіля Луаз-1302.
Одним з найбільших підприємств по випуску автобусів є Львівський завод. У співробітництві з ним працюють складальні підприємства у м. Стриї та Старокостянтинівці. ПО «Південний машинобудівний завод» випускає тролейбуси (м. Дніпропетровськ).
Одним із самих наукомістких і складних виробництв транспортного машинобудування є випуск літальної техніки. Проекти розробляються у конструкторському бюро ім. Антонова в Києві. Зборка у Харкові, і Києві («МРІЯ», «РУСЛАН»). Мотори в Запоріжжі. Розроблений АН-70. Попитом користуються легкі літаки типу АН-38, АН-3.
У Запорізькій області - об'єднання «МОТОРСІЧ», тут випускалося щорічно 5 тис. двигунів. Був ринок збуту, були виробничі зв’язки – 90% деталей надходило з Росії і 90% моторів відправлялося туди ж. працювало 40 тис. чол.
Поряд з літакобудуванням ми випускали і продовжуємо випускати і збирати космічну техніку. НПО «ПІВДЕННЕ» у Дніпропетровську здійснювало зборку і розробку ракет «Зеніт» і «Циклон», супутників «Океан», малих наукових і військових супутників, на заводах Дніпропетровська будувались надважкі ракети, які не мають аналогів у світі. Паливо для цих ракет виробляється на заводах Павлограда. Наявні виробничі потужності і наукові колективи такого рівня можуть вивести Україну на світовий рівень з розробки космічних програм.
Крім перерахованих вище виробництв, у нас випускається різна індивідуальна транспортна техніка – велосипеди, мопеди, мотоцикли.
 У галузевій структурі держави переважають великі фондомісткі підприємства, які випускають техніку виробничого призначення та виробництва транспортних засобів для населення, що могли б розширити ринок, прискорити рух фінансових коштів, складає у вартості всієї виробленої техніки не більше 5 %.
 Більшість промислових підприємств транспортного М. належить до військово-промислового комплексу. Ці підприємства забезпечені кращими засобами виробництва, мають кадри високої кваліфікації, відрізняються високою наукоємністю. Тому, досить гостро коштує проблема конверсії на ракетних, космічних, суднобудівних підприємствах.
 Оскільки процес конверсії дуже капіталомісткий, Україна не в змозі його здійснити. Альтернативний шлях – продовження ситуації, що склалася, спеціалізація і випуск техніки для реалізації її на світовому ринку.
Значні втрати несе виробництво також від розриву зв’язків по кооперованим поставкам вузлів, деталей, комплектуючих з різних підприємств Росії та інших країн. Ця проблема ускладнюється труднощами у взаєморозрахунках, пов’язаних з введенням національних валют.
Більшість транспортних засобів, які виробляються в Україні, не є конкурентоспроможними і тому не мають перспективи.
Привертання іноземного капіталу не є виходом зі складного становища. Проблема використання на виробництві нетрадиційних матеріалів, а це пов’язано з перебудовою металургії, розвитком нових виробництв по виготовленню конструкційних матеріалів
Україна є монополістом з виробництва устаткування для цукрової промисловості (Київ, Полтава, Кіровоград), для консервної та виновиробничої промисловості (Сімферополь), устаткування для елеваторів та борошняної промисловості (Полтава, Харків). Сільгоспмашинобудування наближене до місць споживання готової продукції, причому спеціалізація підприємств орієнтована на с/г райони країни. Бурякова техніка – Кіровоград, Вінниця, Тернопіль, кукурудзозбиральна – Херсон, плуги – Одеса і т.п. Але є невідповідність цьому принципу, орієнтація на кормозбиральні прилади в м. Дніпропетровську, для вирощування та переробки квасолі у Кіровограді, машин для молочних ферм у Харкові, обумовлене в останні роки конверсією цілого ряду оборонних заводів. На аналогічний шлях були вимушені стати також електротехнічні заводи і об’єднання у Полтаві, Миколаєві, Донецьку, Одесі, Запоріжжі. Обмежує розвиток цього напрямку недостатність мікродвигунів, на які переходить у своїй спеціалізації Миколаївський завод «Електротехніка».
Важливе місце у точному машинобудуванні займає приладобудування, яке зайняте виготовленням вимірювальних приладів, радіотехніки. До цих підприємств належать об’єднання: «Аналітприлад» - Київ, «Термоприлад», «Іскра» - Львів, «Імпульс» - Сєверодонецьк. Виготовлення електронно-оптичного устаткування в Сумах, гідрофізичних приладів у Феодосії, підприємства з виготовлення засобів зв’язку у Запоріжжі, Севастополі. Лазерної техніки – в Ужгороді, Сімферополі, Мукачеві. Україна спеціалізується на виготовленні сучасних систем медичного обладнання – Львів, Київ, Феодосія.
У виготовленні теле-радіо апаратури спостерігається або вузька спеціалізація, або конверсійна перебудова військових заводів. Серед крупних центрів таких спеціалізацій можна виділити Львів, Сімферополь, Макіївку, Дніпропетровськ, Чернівці, Київ. 
У точному машинобудуванні виділяють тенденцію створення сумісних підприємств. Так, на основі узгодження з фірмою «Голдстар» (Пн. Корея) в Києві та Кіровограді налагоджено виготовлення відеомагнітофонів, телевізорів, пилососів. СП з фірмою «Сіменс» - на базі київського підприємства «Реле і автоматика» розгортається виробництво рентгенівських і ядерно-магнітно-резонансних комп’ютерних томографів, ультразвукових діагностичних приладів, АвтоЗазДеу. До початку 90-х років ряд підприємств України придбали технологію іноземних фірм по виготовленню комп’ютерної техніки (Київ, Коломия).
Машинобудування набуло ролі створення економічних районів. У межах України машинобудування домінує у деяких територіально-господарських системах, які можна виділити в галузеві райони з певною ієрархією.
Машинобудівний район – зосередження різних таксономічних рангів з високим рівнем узагальнення виробництва, внутрішніми виробничо-технологічними і науковими зв’язками, які визначають місце району в загальній спеціалізації країни. Основою районоутворення виступає машинобудівна агломерація і групи машинобудівних вузлів.
Машинобудування – серце важкої індустрії, забезпечує технічне прерозброєння усього народного господарства, комплексну механізацію і автоматизацію виробництва.
Зростання машинобудування супроводжується глибокими структурними змінами, безперервним удосконаленням виробництва, розвитком спеціалізації та кооперування.
Структура машинобудування є найбільш складною і диференційованою галуззю промисловості.
Розміщення машинобудування:
 врахування регіональних відмінностей у природних умовах експлуатації машинної техніки;
 техніко-економічна специфіка виробництва (конструкційна складність, спеціалізація і кооперування);
 багато галузей машинобудування тяжіють до районів з високою технічною культурою, з підвищеною металоємністю – до джерел металевої сировини;
 витрати на транспортування машин вищі, ніж витрати на транспортування металу.
Спеціалізація і кооперування (спеціалізація виражається не тільки у відокремленні саме галузей, але і у чіткому поділі праці між підприємствами окремо взятої галузі). Верстатобудівні заводи спеціалізуються по типах верстатів (токарські, фрезерні, слюсарні, револьверні), в автобудуванні одні підприємства дають вантажні машини, інші – легкові. В міру розвитку предметної, а так само і подетальної спеціалізації, умови розміщення виробництва диференціюються.
На основі технологічної спеціалізації відбувається розчленовування виробничого процесу на окремі стадії – заготівлю, механічну обробку, зборку, кожна з яких певним чином локалізується у просторі. Заготівельні виробництва тяжіють до сировини, складальні пов’язані з районами споживання, а механічної обробки розміщаються під впливом кількох факторів – орієнтуючись, або на сировину, або на споживача, або на пункти, що займають вигідне транспортно-географічне положення. Дотепер у машинобудуванні панує предметна спеціалізація, це визначається розвитком у минулому універсальних заводів, що включають всі основні та заготівельно-допоміжні виробництва. Хотілося б, щоб у нас розвивалася подетальна та технологічна спеціалізація, тобто незалежність від інших підприємств. 
Кооперування інтегрує розміщення взаємодіючих між собою підприємств. На цій основі виникають машинобудівні комплекси – автобудування, наприклад, - адже для виробництва автомобіля потрібний метал, мотори, електроустаткування, прилади, пластмаси, технічні тканини, агрегати, деталі, запасні частини.
 

Лекція №
Тема: Хімічна промисловість України.
Мета: Вивчити хімічну промисловість, як складову комплексу з виробництва конструкційних матеріалів, виділити структуру та спеціалізацію, усвідомити значення хімічної промисловості у господарстві України.
План.
1. Значення хімічної промисловості для господарства України.
2. Галузева структура хімічної промисловості.
3. Основні центри хімічної промисловості України.
Хімічна індустрія розширює сировинну базу промисловості та будівництва, забезпечує ці галузі новими ефективними матеріалами з заздалегідь заданими властивостями, є необхідною умовою інтенсифікації с/г, як джерело мінеральних добрив, дає можливість найбільш повно задовольнити попит населення на предмети споживання, сприяє масовому розповсюдженню методів хімічної технології.
Основні напрямки розвитку хімічної промисловості пов1язані з виробництвом мінеральних добрив та інших хімічних засобів для підйому сільського господарства, по-друге – синтетичних матеріалів, використання яких значно підвищує техніко-економічні показники галузей народного господарства (процес дубіння).
Хімічна технологія має великі переваги перед механічними способами обробки сировини, це пов’язано з:
 перетворенням на цінні промислові продукти практично необмеженого кола сировини: хімічної мінеральної сировини (апатити, фосфорити, калійні солі, мірабіліт, поварену сіль, сірку, борати), мінеральної сировини, яка використовується іншими галузями промисловості (вапняк, гіпс); мінеральне пальне (нафта, газ, вугілля); деревина та інша сировина рослинного походження; вода і повітря; сільськогосподарська сировина, продукти переробки різних галузей промисловості;
 залученням до обігу нових видів сировини (супутній газ для виробництва синтетичного каучуку);
 заміною дорогої дефіцитної сировини дешевою і розповсюдженою (ікра);
 комплексним використанням сировини (нафта – органічний синтез – мазут);
 утилізацією відходів (коксовий газ – аміак, сірчаний газ – кислота);
 виробленням різних хімічних продуктів з однієї сировини (вугілля – аміак, фарби).
Хімічна промисловість характеризується значно більшою свободою розміщення, ніж інші галузі, дає можливість маневрувати при виборів найбільш економічного виду сировини для того чи іншого виробництва, однак утилізація виробничих відходів (гази чорної та кольорової металургії) прив’язує хімічну індустрію до джерел сировини.
Хімічна промисловість комбінується з нафтопереробною, коксуванням вугілля, чорною та кольоровою металургією, лісовою промисловістю. В кожному випадку виникають ті чі інші територіальні сполучення виробництв, з яких протягом певного часу складаються промислові комплекси. В промислових комплексах – на нафті, природних або супутніх нафтових газах хімічна промисловість виступає як вирішальний фактор, котрий визначає склад та напрямок розвитку підприємств.
Хімічна промисловість – складна комплексна галузь, в якої нараховується певна кількість спеціалізованих галузей, різноманітних за сировиною, готовою продукцією та методами її одержання, але аналогічних за характером технології виробництва. Структурно вона може бути розподілена на промисловість синтетичних матеріалів або органічний синтез та основну (неорганічну) хімію – 80% (основна – 50%, шини - 10%, гумоасбестова – 7%, скловолокно – 5%, фарби – 6%).
Хімічна промисловість дуже значний споживач сировини. Причому на один хімічний продукт іде декілька видів сировини, що особливо характерно для органічного синтезу. Із-за високих норм витрат, а також не транспортабельності деяких видів сировини, виробництво багатьох органічних продуктів (соди та ряду інших хімікатів) орієнтується на сировину.
Відмінними особливостями хімічного виробництва є використання води для допоміжних задач, і як сировини. За водоємністю воно випереджає чорну та кольорову металургію, целюлозно-паперову та текстильну промисловості.
Забезпечення хімічних підприємств водою є актуальною практичною задачею, так як деякі джерела сировини знаходяться у районах з напруженим водним балансом (нафта, сіль), і обіг води для ряду хімічних виробництв виключається.
Очищення використаної води для підприємств дороге.
Крім великої кількості сировини хімічна промисловість потребує багато палива та енергії. Використання нафти, газу, вугілля посилює тяжіння хімії до палива, енергії та сировини. Цікаві райони, де нафтові та газові ресурси поєднуються з енергетикою (гідроенергією), або районами масового видобутку вугілля, якщо крізь їх територію проходять магістральні нафто- та газопроводи. В окремих випадках хімічні виробництва орієнтуються тільки на джерела енергії (одержання синтетичного каучуку, карбіду кальцію).
Вплив споживчого фактору більш розповсюджується на основну хімію, тобто продукція дешевше органічного синтезу.
Орієнтація на місце споживання характерна для виробництва добрив (за винятком калійних) та сірчаної кислоти. Із галузей органічного синтезу до центрів споживання прагнуть головним чином верхні поверхи багатостадійного технологічного процесу. При наявності декількох технологічних стадій великий інтерес та практичну значимість представляють питання пов'язані з найбільш ефективними варіантами виробничного комбінування та розміщення виробництв органічного синтезу. Можливості комбінування з тех¬нологічної точки зору безмежні. Однак глибина взаємодії різних виробництв та ступінь їх комбінування залежать від конкретних природних та економічних умов того чи іншого району. При органічному синтезі доцільно розміщення усіх його стадій - від вуглеводної сировини до готової продукції на одній тери¬торії. Поєднання виробництв можуть бути різними у зв'язку з характером сиро¬вини, споживання, транспортно-географічного положення.
Завершальні стадії хімії органічного синтезу при використанні порівняно транспортабельних продуктів має можливість розвиватися і у районах спожи¬вання готових виробів. В цьому випадку виробництво пластмас та синтетично¬го каучуку тяжіє до основних центрів машинобудування, а виробництво хіміч¬них волокон - до основних центрів текстильної промисловості.
Облік сировинного фактору має велике значення при розміщенні хімічної промисловості. У нас багато неорганічної сировини. Для виробництва пластмас, каучуку, хімічних волокон необхідні продукти переробки нафти, газу, вугілля. Подальша переробка синтетичних смол, особливо пластмас орієнтовано на міс¬ця споживання готових виробів. Полімерні підприємства України зароджува¬лись близь вугільно-металургійних баз, але при досягненні високої концентра¬ції, підприємства органічної хімії, які виникали у 60-70 роки орієнтувались на півфабрикати, котрі постачалися з Росії та інших країн, та розташовувалися бі¬ля місць споживання (у районах машинобудування). Принципи територіального розподілу труда у межах союзних республік не завжди здійснювались на основі науково обґрунтованої спеціалізації, частіше керувалися нуждами військово-промислового комплексу. До певної міри Україна не мала підприємств глибокої переробки нафти і тим більше по уловлюванню та хімічної переробки супутніх газів, які є дуже цінною сировиною хімії органічного синтезу.
Незважаючи на наявність потужностей по виробництву полімерних мате¬ріалів, сучасне машинобудування, будівельна індустрія та споживчий комплекс не забезпечуються в достатній мірі власними пластмасами та волокнами. Суча¬сна структурна перебудова господарства може бути орієнтована на поглиблен¬ня переробки привізної нафти у Лисичанську і Кременчуці, а головне глибоку переробку супутніх газів на родовищах ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ і ПРИКАРПАТТЯ.
Виробництва смол та пластмас є у Донецьку (полівінілові смоли та пласт¬маси), Прилуках (карбамідні і поліамідні смоли та пластмаси), Одесі (плівка та інші вироби з пластмас), Сєвєродонецьку (вироби зі склопластику та пластмас), Запоріжжі (кремнійорганічні синтетичні смоли та продукція на їх основі), Дні¬пропетровську (переробка фенольних смол), Сімферополі та Красноперекопсь-ку (вироби з пластмас та плівка), Горлівки (полістирол), Первомайську та Дніп-родзержинську (полівінілхлорид та вироби з пластмас). 
Хімічні волокна поділяють на штучні з природних полімерів (насамперед з целюлози) та синтетичні (синтетичні смоли). 
Центри даного виробництва розташовані у районах концентрації текстиль¬ної промисловості та в безпосередньої близькості від них (Київ ПО "Хімволокно"). Віскозне та капронове волокно (Черкаси, Житомир, Суми, Чер¬нігів, Сокаль) - майже на третину використовуються для технічних потреб у ви¬робництві шинного корду, канатів, транспортних стрічок, сітки. За наявністю на Україні широко розвиненої металургії перспективним напрямком може бути поєднання пластмас з металевим наповнювачем, що є зараз перспективним на¬прямком у випуску композитів.
Україна має наукову базу для виробництва ряду високонауковоємних ма¬теріалів. Такі виробництва забезпечують інститути металоведення та електрозварювання ім. Б.Патона1, як раніш працювали на потребу військово-промислового комплексу. Виробництво мінеральних добрив залежить від величини та структури споживання і транспортно-географічного положення сировинних баз за відно¬шенням до землеробних районів.
Азотні добрива - Донецька та Луганська області, фосфорні - Одеса, Він¬ниця, Суми, Костянтинівка, калійні - Калуш.
 
Лекція
Тема: ХАРАКТЕРИСТИКА ЦЕНТРАЛЬНОГОСОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ Мета: Вивчити особливості Центрального соціально-економічного району
Хід
Центральний район (Черкаська і Кіровоградська обл..) Займає VIII місце по площі, населенню та промисловому потенціалу Площа - 45,5 тис км2 з населенням 2,6 млн. чоловік Щільність населення - 60 людей на 1 км Спеціалізація - с/г, цукрова промисловість Тут знаходяться 10 тис. авто доріг з твердим покриттям Має 4 крупних промислових вузлів
Центральний район межує з Подільським, Столичним, Північно-Східним, Придніпровсько-причорноморським районом
Природні умови найкращі для ведення господарства. Північ - лісостеп, Південь - степ, Рельєф низинний (Придніпровська низовина і Придніпровська височина). Мало природних ресурсів. Має буре вугілля (Дніпровський басейн), торф (Ірдинськ і Тясминськ - Черкаси). Рудні ресурси - нікель (Липовецьке), уран і алюміній (Кіровоград). Нерудні ресурси - слюда, бентонітові глини (Черкаська обл..), графіт (Завалля - Кіровоградська обл..), азбест (Побужжя), каоліни (південь Черкаської обл..), будівельне та декоративне каміння (захід та південно-захід району),
Клімат. Повітря - континентальне, арктичне та атлантичне. Середньорічні опади - 400-500 мм, температура - літом +20+21 °С, зимою -6°С.
Грунти - чорноземи (типові, звичайні, опідзолені) та сірі лісні
Знаходиться у районі типчаково-ковилового степу та значно менше древісної рослинності (широколисті ліси)
Водні ресурси - річки (Дніпро, Південний Буг, Рось, Інгулець, Інгул, Синюха, Росава, Ятрань, Ірдинь, Гірський Тикич, Тясмин) та водосховища (Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське)
Населення та трудові ресурси. Територія заселена ще у часи становлення Київської Русі. Щільність - 60 людей на 1 км2. урбанізація - 54%. Крупні міста - Черкаси, Кіровоград, Олександрія, Умань, Світлогорськ.
Господарство - машинобудівна, транспортне обладнання, металообробка, радіоприлади, друкарські машини, харчова, машини та обладнання для с/г , легкої та харчової промисловості, телеграфічна апаратура, телевізори, фото прилади, висотні крани, бурові машини.
ПЕК - буре вугілля (Ватутіно, Олександрія), торф (Черкаська обл..). ТЕС, Кременчуцька та Канівська ГЕС, Чигиринська ТЕС.
Підприємства хімічної промисловості - азотні добрива, хімічні волокна, хімічні реактиви,
Легка промисловість працює на привізній сировині (швейна, трикотажна, шкіряна та взуттєва промисловість, виробництво шовкових тканин, художні вироби)
У районі діють підприємства будівельної індустрії та підприємства, які виготовляють меблі
АПК - озимі, ячмінь, кукурудза, буряк, соняшник, ефіроолійні, конопля, коріандр. Розвинене овочівництво та садівництво. Галузі тваринництва - молочно-м'ясне, м'ясо-молочне, свинарство, вівчарство, кролівництво, шовківництво, рибальство, птахівництво.
Харчова промисловість працює на місцевій сировині, особливо цукрова. Багато молочних, маслосироробних, м'ясних, мукомельних, круп'яних, спиртових, ефіроолійних та кондитерських підприємств.
 
Одеські промислові вузли:
1. Білгород-Дністровський промисловий вузол - харчова, легка, машинобудування та
металообробка
2. Вознесенський промисловий вузол - рибоконсервне, хліб, м'ясо, комбікорм, медична,
хімічна, будматеріали
3. Ізмаїльський промисловий вузол - харчова, машинобудування та металообробка, легка
4. Каховсько-Берисласвький промисловий вузол - харчова, будматеріали, машинобудування
та металообробка, легка
5. Керченський промисловий вузол - нафта, суднобудівельна, металургія, риба, харчова,
будматеріали, легка
6. Котовський промисловий вузол - металообробка, харчова, будматеріали, легка,
деревообробка
7. Красноперекопський промисловий вузол -бром, «Кримсода», залізобетонні вироби, харчова,
лаки і краски
8. Миколаївський промисловий вузол -суднобудування та судноремонт, машинобудування та
металообробна, харчова, будматеріали, легка, кольорова металургія
9. Одеський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова, будматеріали,
легка, металургія, лісна, хімічна
10. Первомайський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова,
будматеріали, легка, деревообробна
11. Севастопольський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова,
будматеріали, легка
12. Симферопольський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова,
будматеріали, легка
13. Херсонський промисловий вузол - суднобудування, с/г машини, харчова, легка, целюлозно-паперова
 
Подільські промислові вузли:
1. Вінницький промисловий вузол - харчова, будматеріали, машинобудування та
металообробка, легка, хімічна, лісова, картографічна фабрика
2. Гансинсько-Ладожинський промисловий вузол - електроенергетика, легка, лісова, м'яса,
меблі
3. Кам 'янець-Подільський промисловий вузол - будматеріали, машинобудування та
металообробка, легка, лісова, електричні прилади
4. Козятинський промисловий вузол - легка, лісова, залізничний транспорт, граніт, каолін
5. Кременчуцький промисловий вузол - харчова, будматеріали, легка, деревообробна
6. Могілівсько-Подільський промисловий вузол - харчова, будматеріали, легка, прилади,
машинобудування
7. Славутсько-Шепетівський промисловий вузол -енергетика, машинобудування та
металообробка, харчова, деревообробна
8. Тернопільський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова,
деревообробна, будматеріали, фармацевтична
9. Хмельницький промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова, лісова,
будматеріали, мак
10. Чортківський промисловий вузол - харчова, машинобудування та металообробка, легка
Північно-Західні промислові вузли:
1. Дубненський промисловий вузол -хімічна, легка, лісова, харчова
2. Ковельський промисловий вузол - с/г машини, деревообробна, швейна, будматеріали
3. Луцький промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова, будматеріали,
легка, хімічна
4. Нововолинський промисловий вузол - кам'яне вугілля, паливна, машинобудування,
деревообробна, харчова, будматеріали, легка
5. Рівненсько-Здолбунівський промисловий вузол - машинобудування та металообробка,
харчова, будматеріали, легка, деревообробна
Карпатська промислова агломерація:
Львівська промислова агломерація, до яких входять 17 промислових пунктів - харчова, машинобудівельна (45%), легка
Карпатські промислові вузли:
1. Берегово-Виноградський промисловий вузол - машинобудування, харчова, будматеріали,
легка
2. Дрогобицько-Бориславський промисловий вузол - нафтова, хімічна, машинобудування та
металообробка, харчова, будматеріали, легка, деревообробна, алмаз
3. Івано-Франківський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова,
будматеріали, легка, хімічна, хутряна
4. Калусько-Долинський промисловий вузол - газонафтова, машинобудування, харчова,
будматеріали, легка
5. Коломийський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова,
будматеріали, легка, деревообробна
6. Львівський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова,
будматеріали, легка
7. Мукачево-Свалявський промисловий вузол - машинобудування, лісова, харчова,
будматеріали, легка
8. Надвірнянсько-Діляжинський промисловий вузол - нафта, нафтопереробка, харчова,
будматеріали
9. Симбірський промисловий вузол - будматеріали, машинобудування та металообробка,
легка, лісова, торф
10. Стрийський промисловий вузол - будматеріали, легка, деревообробна, харчова
11. Ужгородський промисловий вузол - будматеріали, легка, деревообробна, машинобудування
та металообробка, харчова
12. Червоградський промисловий вузол -кам'яне вугілля (12 шахт), будматеріали, легка,
харчова
13. Чернівецький промисловий вузол - будматеріали, легка, харчова, лісова, машинобудування
 
ЛЕКЦІЯ №
ТЕМА: Порівняльна характеристика Карпатського і Донецького соціально-економічного району.
МЕТА: Вивчити загальну характеристику, спеціалізацію та соціальні проблеми Карпатського і Донецького соціально-економічних районів, порівняти їх та виділити основні галузі спеціалізації, промислові агломерації та промислові вузли.
ЛІТЕРАТУРА: І.Жупанський Я. Виробничо-територіальні комплекси та їх картографування. Львів, .Вища шк. 1975.
2.Хрущев А.Т. География промышленности СССР.М.:.Мысль 1986. З.Хрущев А.Т. Промышленные узлы СССР принципы их типологии..Вестн. Моск..Ун-та географии1970 №2.
4.Шаблий О.І. Соціально-економічна географія України, - Львів, Світ 1995. З.Шищенко П.Г. Масляк П.О. Географія України, К.: Зодіак - Еко 1996. 6.Статистичний щорічник - К. 2005. 7.Географічна енциклопедія України Т 3 1991.
 
ДОНЕЦЬКИЙ р-н
СКЛАД.
Донецька, Луганська, Ядро Донецьк
ПЛОЩА. 53,2 тис. км2.
НАСЕЛЕННЯ. 8156 тис. чол. 1 місце за
щільнісю 1 місце за урба-нізованістю (88%).
 
КАРПАТСЬКИЙ р-н
Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька Ядро Львів
56,6 тис. км2.
6491 тис.
тільки у Львівській обл.
 
 
 
ПРИИРОДА. Степ Донец. Донськ.,Приазовська,
Дон. височина., Дон кряж, на півдні рівнина. Подільска височина ,Hg, П(Луг.)^ (Маріуп.) золото, цирконій кришталь, сланці, доломіт, лабрадорит, свинець, цинк
РІВЕНЬ ЕКОН. РОЗВИТКУ
1
ТЕС 1 місце видобуток
Вугілля 1. 75% NaCl по
Перевозкам 1- е х д
ЕГП.
Схід, П-С, Придніпров’я,Росія, Азовське море, Дон. крист. склад. обл. 
 
20 вугільних шахт велика лісистість, розв. лісова пром.
Захід. Межує з П-3 з Подольским р-н
Польща,Словач., Угор., Рум., Молд.
Волино - Под. Плита, Галицько-Вол.
Карпати, Передк. Прогин,за К. впадина
Меловие.
±
Широколист. Ліси, Карп. Країна, лісостеп,
Т
Сланець,^ Аи, А1, S, Ва,
озокерит, мармур, опал, граніт, берил, аметист, янтар,
яшма, хрусталь, граніт, топаз.
Мін. води (Трускав., Ужгород, Свалява)
 
ПРОМИСЛОВІ АГЛОМЕРАЦІЇ І ВУЗЛИ
Донецькі промислові агломерації:
1. Горлівсько-Єнакіївська промислова агломерація (площа 300 км2, населення - 650 тис.
чоловік) - кам'яне вугілля, коксохімія, машинобудування та металообробка, 25 шахт
2. Донецько-Макіївська промислова агломерація (площа 400 км2, населення -1,8 млн. чоловік)
- кам'яне вугілля (25%), чорна металургія (40%), хімія, машинобудування, будматеріали
3. Луганська промислова агломерація, до якої входять 10 промислових пунктів (площа 300
км2, населення - 560 тис. чоловік) - кам'яне вугілля, машинобудування, металургія,
енергетика, будматеріали
Донецькі промислові вузли:
1. Артемівський промисловий вузол - кольорова металургія, скло, будматеріали, кам'яна сіль
2. Горлівсько-Єнакіївський промисловий вузол - кам'яне вугілля, хімічна, машинобудування,
будматеріали, металургія
3. Донецько-Макіївський промисловий вузол - кам'яне вугілля, металургія, хімічна,
машинобудування та металообробка, будматеріали
4. Костянтинівський промисловий вузол - скло, будматеріали, хімічна, машинобудування
та металообробка
5. Краматорсько-Слов’янський промисловий вузол - важкі машинобудування, хімічна,
металообробка
6. Краснодонський промисловий вузол - кам'яне вугілля, машинобудування, будматеріали
7. Краснолуцько-Антраципівський промисловий вузол - кам'яне вугілля, машинобудування та
металообробка, будматеріали, 22 шахти
8. Луганський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, будматеріали
9. Маріупольський промисловий вузол - машинобудування та металообробка
10. Свердловсько-Ровенський промисловий вузол - кам'яне вугілля, машинобудування та
металообробка, будматеріали
11. Рубіжнянсько-Північнодонецько-Лисичанський промисловий вузол - кам'яне вугілля,
хімія, хімічна металургія, будматеріали
12. Сніжнянсько-Торезький промисловий вузол - кам'яне вугілля, машинобудування та
металообробка, будматеріали
13. Стаханово-Алчевський промисловий вузол - кокс, металургія, кам'яне вугілля,
машинобудування, хімічна, будматеріали
14. Харщизьський промисловий вузол - кам'яне вугілля, машинобудування та металообробка
15. Шахтарський промисловий вузол - кам'яне вугілля, будматеріали, швейна, легка, 10 шахт
Новомосковсько-Дніпродзержинські промислові агломерації:
1. Дніпропетровсько-Дніпродзержинська промислова агломерація, до якої входять 12
промислових пунктів (площа 600 км2, населення - 1,500 тис. чоловік) - чорна металургія,
коксохімія, хімічна, машинобудування та металообробка, деревообробна, будматеріали
2. Запорізька промислова агломерація, до якої входять 8 промислових пунктів (площа 340 км2,
населення - 920 тис. чоловік) - чорна та кольорова металургія, машинобудування та
металообробка, енергетика, будматеріали
3. Криворізька промислова агломерація, до якої входять 14 промислових пунктів (площа 500
км2, населення - 850 тис. чоловік) - металургія, коксохімія, машинобудування, легка,
будматеріали
Новомосковсько-Дніпродзержинські промислові вузли:
1. Бердянський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, нафтопереробний
завод, порт
2. Дніпропетровсько-Дніпродзержинський промисловий вузол - чорна металургія,
машинобудування та металообробка, хімічна, будматеріали
3. Запорізький промисловий вузол - металургія, машинобудування, енергетика, легка,
будматеріали
4. Криворізький промисловий вузол - металургія, коксохімія, машинобудування, нафта,
будматеріали
5. Мелітопольський промисловий вузол - кольорова металургія, машинобудування та
металообробка
6. Нікопольський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, металургія,
феросплави
7. Павлоградський промисловий вузол - кам'яне вугілля, машинобудування та
металообробка, будматеріали
8. Токмацький промисловий вузол - машинобудування та металообробка, будматеріали,
харчова, легка
Харківська промислова агломерація, до якої входять 8 промислових пунктів (площа 450 км2, населення - 1800 тис. чоловік) - хімічна, машинобудування та металообробка, енергетика, легка
Харківські промислові вузли:
1. Конотопський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, хімічна,
будматеріали
2. Кременчуцький промисловий вузол - машинобудування та металообробка, нафтохімічна,
нафта, будматеріали
3. Куп 'янський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, металургія
4. Лозівський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, будматеріали,
харчова
5. Лубенський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, керамічна, хіміко-
фармацевтична
6. Ніжинський промисловий вузол - металургія, машинобудування
7. Охтирський промисловий вузол - с/г машини, пивоваріння, легка, метало виробнича
8. Первомайсько-Балаклійський промисловий вузол - машинобудування та металообробка,
енергетика, будматеріали
9. Полтавський промисловий вузол - машинобудування, алмаз, будматеріали, харчова, легка
10. Роменський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, харчова, легка
11. Сумський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, будматеріали, харчова,
легка, хімічна
12. Харківський промисловий вузол - хімічна, машинобудування та металообробка,
деревообробна, будматеріали, харчова, легка, металоємні та працеємні машини
13. Шосткінський промисловий вузол - харчова, хімічна, деревообробна, залізобетонні вироби
Київська промислова агломерація - 21 крупних підприємств машинобудування та металообробки, 130 підприємств шовкової, трикотажної, швейної промисловості, електроенергетика (загалом 300 тис. чоловік)
Київські промислові вузли:
1. Білоцерківський промисловий вузол - нафтохімічна, машинобудування, харчова, легка,
лісова
2. Житомирсько-Бердичівський промисловий вузол - машинобудування та металообробка,
будматеріали, харчова, легка, лісова
3. Київський промисловий вузол - всі
4. Коростенський промисловий вузол - будматеріали, харчова, легка, хімічна, деревообробна,
машинобудування
5. Ніжинський промисловий вузол - будматеріали, харчова, легка, хімічна, деревообробна,
машинобудування та металообробка
6. Новоград-Волинський промисловий вузол - с/г машини, легка, будматеріали, асфальт,
камінь, меблі, харчова
7. Прилуцький промисловий вузол - будматеріали, харчова, легка, хімічна, деревообробна,
машинобудування, нафта
8. Фастівський промисловий вузол -цегла, меблі, швейна, харчова, хімічне машинобудування
9. Чернігівський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, будматеріали,
харчова, легка, хімічна
Центральні промислові вузли:
L Звенигородсько-Ватутінський промисловий вузол - буре вугілля, будматеріали, харчова, деревообробна
2. Кіровоградський промисловий вузол - машинобудування та металообробка, будматеріали,
харчова, легка
3. Олександрійський промисловий вузол - буре вугілля, машинобудування, будматеріали,
харчова, легка,
4. Сликянський промисловий вузол - харчова, деревообробна, лісова, машинобудування та
металообробка, легка
5. Уманський промисловий вузол - харчова, будматеріали, машинобудування та
металообробка, легка
6. Черкаський промисловий вузол -хімічна, машинобудування, харчова, легка, будматеріали
Одеська промислова агломерація (площа 200 км2, населення - 1400 тис. чоловік) - хімічна, машинобудування, металоємне та неметалоємне, с/г, суднобудування, металургійне, харчова, хіміко-фармацевтична, медична, легка
 
Лекція
Тема: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИДНІПРОВСЬКОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ
Мета: Вивчити термінологію до теми. Ознайомитися з критеріями виділення соціально-економічних районів. Довести значення територіальної організації господарства та розглянути спеціалізацію соціально-економічних районів
Обладнання:!. Український географічний журнал №3 2005 р. с.24-27
2. Географічна енциклопедія України Т2 1989р. с. 115-118
3. Н.Г. Тарасенко. Экономические районы Украины К. 2000 с. 5-8 с. 13-15
4. О.І. Шаблий. Географія України
ПЛАН
1. Особливості територіальної організації
2. Економіко-географічне положення та господарство придніпровського соціально-
економічного району
Хід
1. Територіальна організація народного господарства та економічне районування
Адміністративно-територіальний устрій та його вплив на галузеве (металургійне, машинобудівне, садівництво) та комплексне (АПК, промисловість) районування
Комплексне районування буває - інтегральне (економічні райони)
- внутрішньорайонне (промислові райони і зони)
Економічний район - територіальна частина господарства, яка має економічні зв'язки з іншими
частками територіального розподілу праці
Соціально-економічний район - територія, де склався господарсько-суспільний комплекс з
однорідною спеціалізацією господарства, маючи виробничі зв'язки, спеціалізацію та широкий спектр інфраструктурного забезпечення
Територіальний розподіл праці - процес закріплення окремих виробництв за певними територіями
та обмін продукцією між окремими територіальними ланками
Промисловий район - складна виробничо-територіальна система, до якої входить галузеві
спеціалізовані промислові райони, промислові агломерації, вузли, центри з єдиною територіальною організацією виробництва
Промисловий вузол - зосередження промислового виробництва у великому чи у кількох суміжних
промислових центрах
Багатогалузевий промисловий центр - різні галузі виробництв знаходяться у одному населеному
пункті
Сільськогосподарська зона - територіальний комплекс сільського господарства (або рослинництва
або тваринництва)
Спеціалізація, кооперування, комбінування, комплексність

Арсеньєв - Карпатське (Волинь, Поділля, Київ, Чернігів, Полтавщина, Харків, степ) Семенов-Тянь-Шанський - Малоросія (Чернігів, Полтава, Харків), Новоросія (Катеринослав, Херсон, Таврич), Південно-Захід (Київ, Волинь, Поділля).
По держплану 1921 р. 2 райони - Південний гірничопромисловий (Донбас, Придніпров'я,
Криворіжжя, степ) та Південно-Західний
1940-41р. - Україна і Молдова склали Південний економічний район
У 60-х pp.. - Винницький, Запорізький, Дніпропетровський, Київський, Івано-Франківський,
Донецький, Львівський, Ворошиловградський, Одеський, Полтавський, Харківський, Херсонський,
Черкаський
62 р. - 1 економічних районів - Донецький, Київський, Львівський, Подільський,
Придніпровський, Харківський, Чорноморський
63 р. - 3 економічних райони - Донецько-Придніпровський, Південно-Західний, Південний
1991 p.- 9 економічних районів
Принципи:
1. Історична
2. Природно-ресурсний
3. Праце-ресурсний
4. Господарський
5. Інфраструктурний
Придніпровський соціально-економічний район
Площа -590,1 тис км2 з населенням 5987 тис. чоловік. Щільність населення - 103 людини на 1 км2 Рівень урбанізації-II місце (Донецький - 83%) Рівень економічного розвитку - II місце Промисловість складає 78%
Землі розорані та зрошуються. Розвинуто рослинництво Спеціалізація - чорна металургія (І місце) Валова продукція с/г - VI місце (зернові - 51%) Щільність залізниць - 38 км на 1000 км2
Тут розташовано 3 промислових агломерацій (Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька та Криворізька) та 8 промислових вузла (Бердянський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький, Криворізький, Мелітопольський, Нікопольський, Токмакський, Павлоградський)
ЕГП. Запорізька та Дніпропетровська обл.. та басейн р. Дніпро. Розташована у степній природній зоні, сухостепні провінції, хвилясті рівнини (Придніпровська, Причорноморська), клімат атлантично-континентальний, опади - 350-450 мм, температура +22°С -6°С
 
ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОМИСЛОВИХ АГЛОМЕРАЦІЙ ПРИДНІПРОВСЬКОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ
1. Дніпропетровсько-Дніпродзержинська промислова агломерація.
Утворюється Дніпропетровським і Дніпродзержинським промисловими вузлами з 12-ма промисловими пунктами, найбільшими серед яких є Верхньодніпровськ, Верхівцеве, Новомосковськ, Синельникове. Займає територію понад 600 км2 з населенням понад 1400 тис. чоловік.
Утворення промислової агломерації зумовлене зручним транспортно-географічним положенням міст Дніпропетровська та Дніпродзержинська, які знаходяться на перетині Дніпровського водного шляху із залізничними та автомобільними магістралями. Наявність потужного джерела водопостачання (р. Дніпро) і шляхів, що сполучають Донбас з Криворізьким басейном, зумовили розвиток в ньому чорної металургії, а на її базі машинобудування і металообробки, хімічного виробництва. В Дніпропетровському промисловому вузлі функціонує металургійний завод повного циклу, що виробляє чавун, сталь, сталевий лист, заготовки для труб і прокат, який використовується в машинобудуванні, виробництві металоконструкцій тощо. Всі інші металургійні заводи виплавляють сталь, випускають труби, цільнокатні колеса для залізничного транспорту та інше.
Підприємства хімічної промисловості (коксохім) окрім коксу випускають важливі побічні хімічні продукти (коксовий газ, бензол, толуол, смоли, нафталін, фенол та ін.). з металургійною промисловістю тісно пов'язане важке машинобудування. Дніпровський завод металургійного устаткування виробляє продукцію для доменних та прокатних цехів, шахт, збагачувальних фабрик, підприємств кольорової металургії, а також тюбінги (елемент збірної крепіжки підземних споруд) для метро та інших підземних споруд. Машинобудівні заводи виробляють паперові та картоноробні машини (завод «Дніпроважпапермаш»), штампувальні преси та ковальсько-пресові машини спеціального призначення (завод важких пресів), промислові електровози, бурякозбиральні комбайни, інструменти та електротехнічні вироби. Основна продукція Дніпродзержинського вагонобудівного заводу - вантажні вагони.
Основне місце у структурі хімічної промисловості займає виробництво продуктів коксування, смол, пластмас, лаків, красок, оліфи. Дніпропетровський лакофарбовий завод є найбільшим в Україні. Шинний завод випускає продукцію для багатьох марок вантажних автомобілів, сівалок, культиваторів (ВО «Дніпрошина»). Дніпродзержинський хімічний завод (ВО «Азот») відомий виробництвом азотних вдобрив, аміаку, азотної, соляної та сіркової кислоти. На привізній сировині працюють деревообробні комбінати, що вироблять меблі та одна з найбільших в Україні паперова фабрика. Розвинуте також виробництво будматеріалів. Підприємства легкої промисловості випускають взуття, трикотажні (швейні вироби «Дніпрянка» ВШО, «Дніпро», «Славутич», фабрика головних уборів). Є також різні галузі легкої промисловості. Тут знаходяться КБ «Південне», Дніпродзержинська ТЕС та ТЕЦ, 9 вузів (університети - Дніпродзержинський індустріальний університет), 4 театри, Палац Потьомкіна (18 ст.), Преображенський кафедральний собор (19 ст.).
2. Запорізька промислова агломерація.
Крім великого Запорізького промислового вузла до нього входять промисловий центр Вільнянськ і 8 промислових пунктів, які розміщені на головних напрямках залізничних та автомобільних шляхів. На території понад 340 км2 проживає біля 920 тис. чоловік. Енергетичною базою є Дніпрогес-1 та Дніпрогес-2, Запорізька АЕС та ТЕС.
Провідну роль в галузевій і територіальній структурі відіграє чорна і кольорова металургія, машинобудування, металообробка і енергетика. Металургійну промисловість представляють комбінат «Запоріжсталь» (чавун, сталь, сталевий лист). Електрометалургія «Дніпроспецсталь» (усі види сталевого прокату). В комплекс металургійних підприємств агломерацій входять також завод феросплавів і вогнетривів (шамотні (каолін обоженний до втрати пластичності) і хромогнезитові вироби), підприємства кольорової металургії (Дніпровський алюмінієвий завод, титано-магнієвий комбінат). Машинобудівна і металообробна промисловість є другою за обсягом виробництва галуззю промислового комплексу. Особливо розвинулося електрохімічне машинобудування. Воно представлене трансформаторним та електроапаратним (виробляє ртутні випрямлячі) заводами. Машинобудівні і металооброблюючи заводи виготовляють найрізноманітнішу продукцію.
Найбільші з них ВО «Авто ЗАЗ», запорізький абразивний комбінат, «МоторСіч», «Кремнійполімер». Легка (швейна, взяття) і харчова (м'ясна, молочна, олійножирова, борошномельна, кондитерська та ін.). У Запоріжжі 3 вуза, 2 театри (ляльок).
3. Криворізька промислова агломерація, (розвинулась на базі гірничодобуваючої, металургійної та інших галузей).
До складу входять промислові центри Жовті Води (U), Інгулець, П'ятихатки та ще 10 промислових пунктів. Площа території 500 км2 з населенням більше 850 тис. чоловік.
Кривий Ріг - один з найбільших центрів вугільної промисловості в Європі, працюють десятки великих шахт і кар'єрів (кожна потужністю 3,5 млн. т вугілля на рік), які об'єднуються ВО по видобутку руд «Кривбасруда». Діють 5 ГЗК (Північний, Центральний, Південний, Інгулецький, Новокриворізький). Розвинута металургія - «Криворіжсталь» (Metal Steel) і коксохімічний завод. На машинобудівних заводах виробляють гірничорудне та енергетичне устаткування, 3 рудо ремонтні, еенергоприлади, радіоприлади та ін. важливе значення у цьому комплексі має виробництво будматеріалів (цементно-гірничий комбінат, ВО «Криворіжзалізобетон», Інгулецький ВО «Дніпробудматеріали»). Розвивається легка (взуттєва, швейна, текстильна) та харчова промисловість. Тут розташована Криворізька ДРЕС (ТЕС), 2 університети та театр.
Промислові вузли Придніпровського соціально-економічного району:
1. Бердянський
2. Дніпропетровське-Дніпродзержинський
3. Запорізький
4. Криворізький
5. Мелітопольський
6. Нікопольський
7. Павлоградський
8. Токмацький
9. Енергодарський
 
Лекція
Тема: ХАРАКТЕРИСТИКА СТОЛИЧНОГО ТА ПРИЧОРНОМОРСЬКОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ РАЙОНІВ
Мета: Дати комплексну фізико-географічну характеристику соціально-економічних районів. Виділити галузі спеціалізації господарства та основні шляхи та тенденції їх подальшого розвитку. Ознайомитися з соціальними та інфраструктурними умовами розвитку. Виявити промислові агломерації та промислові вузли району.
Обладнання: карти, атласи, таблиці, підручники.
ПЛАН
1. Характеристика Столичного соціально-економічного району.
2. Характеристика Причорноморського соціально-економічного району.
Хід
1. Столичний соціально-економічний район.
Площа - 90,7 тис. км2 з населенням 7,4 тис. чоловік. Щільність населення - 82 людини на 1 км2. По площі займає 2-е місце, а по населенню - 3-е.
По виробництву промислової продукції займає 2-е місце, по АПК - 2-е (Причорномор.) Домінує промислове виробництво. Машинобудування - */4 валового продукту.
Потужний комплекс стекольної та фарфоро-фаянсової промисловості. Більш ніж 70 % - кондитерських виробництв
80 % - вовняних тканин
60 % - перевезень (транспортні грузи)
ЕГП. Київська, Житомирська, Чернігівська обл..
Кордони - Подільськ., Північно-Західн., Центральн., Північно-Східн., Білорусь, Росія. Знаходиться на Поліській та Придніпровській низовині, Придніпровській височині та Слов'яно-Овразький кряж. Зона мішаних лісів та лісостепу.
Клімат. Домінує арктичне, атлантичне та континентальне повітря. Опади - 550-700 мм. Температура +19°, -7 С. Високе освоєння території.
Корисні копалини. Граніт, гнейс, крейда, лабрадорит, пісок, перофіліт, лікувальні грязі та води (Миронівська, Білоцерківська, Новград-Волинський), глини. За останнє десятиліття відкрили бурштин (янтар). Є торф, буре вугілля, нафта (Леляк, Гніданці), титанові та уранові руди.
Ґрунти. Дерново-підзолисті, сірі та світло-сірі опідзолені, типові і опідзолені чорні.
Дерева. Сосна, бук, дуб, береза, ясен (сінокоси, пасовиська, лука)
Водні. Річки (Дніпро, Тетерев, Ірпінь, Рось), водосховища (Київське, Канівське) та підземні води.
Населення. Нерівномірно (Київська - 78%, Чернігівська - 57%, Житомирська - 55%). Найбільші міста - Київ, Ніжин, Біла Церква, Чернігів, Житомир.
Господарство.
Машинобудівна промисловість - дорожні машини, транси та с/г машини, трактори, мотоцикли,
обладнання для легкої та харчової промисловості, наукоємні галузі.
Хімічна промисловість - синтетичне волокно, пластмаси, резино-азбестові вироби, азотні добрива,
лаки та краски.
Легка промисловість (хім. та місцева сировина або привізна) - текстильна шовкова (Київ,Дарниця), шерстяна (Чернігів, Біла Церква, Березань), льняна (Житомир), шкіряно-взуттєва (Васильків, Київ), взуття (Київ, Чернігів, Прилуки), шкіряна галантерея (Київ, Чернігів), швейна, панчохи, шкарпетки, художнє виробництво (Київ, Чернігів, Ніжин, Переяслав-Хмільницький).
Лісова промисловість - заготівля - розпилення - фанера - меблева, папір (Обухів), лісохімія - спирт, дьоготь, скипидар, каніфоль (Київ). 
Енергетична промисловість - Київська ГЕС, ГАЕС, Трипільська та ін. 
Будівельна промисловість - покрівля, каміння, шифер, залізобетон, азбестоцеметні трубки. Скло - фарфор, фаянс (Київ, Пісковці, Коростень, Кременці).
АПК - зерно, технічні, кормові, озимі, ячмінь, рож, кукурудза, боби, льон, буряк, хміль, соняшник, картопля, овочі, сади.
Тваринна промисловість - свинарство, молочно-м'ясна скотарська, бджолярство, риба, шовківництво.
Харчова промисловість - цукор (Бердичів), молочноконсервна (Бахмач, Овруч), м'ясна (Київ, Чернігів, Житомир), молочна, плодоовочеконсервна, хлібопекарська, спиртова. Транспортна промисловість - усі види.
Міжнародні зв'язки - вивозять: хімічне волокно, пластмаси, шини, резину, медичні вироби, антибіотики, екскаватори, прибори, льон, тканини, каміння, станки. Ввозять - чорні і кольорові метали, автомобілі, добрива, комбайни. Дон - кам'яне вугілля, чорні і кольорові метали.
ПРОМИСЛОВІ АГЛОМЕРАЦІЇ:
1. Київська промислова агломерація - Вишгород-Бровари-Бориспіль-Обухів, Фастів-Боярка Личанка-Пісковка-Вишгород-Димер, Васильків, Ірпінь, Димер, Клавдієве, Бабинці, Мирча, Вишневе, Гостомель, Бородянка, Козин, Коцюбинське. Ядро - Київ.
Шкір. заводи - Василькове; меблі - Фастів; скло - Піски, Бучань, Гостомель; будматеріали - Ірпінь.
Транспортне та ЕГП - більш ніж 500 промислових підприємств, 300 тис. чоловіків - робітники.
Галузева і територіальна структура - машинобудівна і легка - 62%.
Машинобудування і металообробка - більш ніж 130 підприємств (найбільше у Києві) - «Ленінськакузня», «Укркабель», «Більшовик», «Червоний екскаватор», «Точелектроприлад», «Транссигнал»,мотоциклетний, завод реле і автоматики, мед. апаратури, вогнеремонтний.
Легка - більш ніж 80 підприємств (Дарницький шовковий, трикотажні, швейні, взуттєві.
Також розвинена електроенергетична, будівельна, лісова та харчова промисловість.
Промислові вузли:
1. Білоцерківський - нафтохімічний завод «Білоцерківщина», завод гумотехничних виробів,машинобудівна (с/г машини, «Електроконденсатор», електрорелезавод). Легка, харчова, будівельна, лісова, деревообробна
2. Житомирсько-Бердичівський - машинобудування і металообробка («Електровимірювач», верстатів-автоматів, автозапчастини, механічні, хімічно-машинобудівні, верстатобудівельні.
Легка - швейна, панчохи, льняна, хутрова, взуттєва, рукавична (Бердичів). Харчова - м'ясо-молочна, консервна, солод, рафінад. Будматеріали, лісова (меблі, музично- інструментальний завод)
3. Київський - всі.
4. Коростеньський - завод шляхових машин, хімічне машинобудування, залізобетонні шпали, фарфор, побутова хімія, швейна, бавовнопрядильний, кручені вироби, деревообробний комбінат.
5. Ніжинський - завод «Прогрес», «Ніжинський механічний завод», хімічна промисловість (побутова хімія, гумові вироби), будматеріали (Домобудівний комбінат, асфальтобетонний), легка (художні вироби), лісова та харчова промисловість.
6. Новоград-Волинський - с/г машини, ремонтно-механічний, «Рекорд», кормові антибіотики, будівельні матеріали, каменодроб, асфальтобетон, швейна, меблева, харчова промисловість.
7. Прилуцький - хімічне машинобудування, деревообробка, легка, тютюнова, харчова,
продтовари, хлібопекарські, консервні, молочні, ефіроолійні, нафтооброблюючі комбінати.
8. Фастівський - хімічне машинобудування, електротехнічне устаткування, газо-мазутних пальникових пристроїв, цегла, меблі та швейна фабрика, харчова промисловість.
9. Чернігівський - машинобудування та металообробка, легка (камвольно-суконний комбінат, швейна, взуття), хімічна (гумотехнічні вироби - «Хімволокно»), харчова (пиво «Десна»), будматеріали (залізобетон, асфальт), деревообробна (фабрика музичних інструментів «Резонанс», меблі, картон, вироби з лози, поліграфічна фабрика)«Чернігівський радіоприладний завод» завод автозапчастин, інструментальний, монтажно-заготовчий, металоконструкцій та металооснащення.
2. Одеська промислова агломерація - Одеський промисловий вузол, Іллічівський промисловий центр, 16 промислових пунктів (Біляєвський, Комінтернівський, Овідіопольський приміські райони).
Територія - 200 км2 з населенням 1400 тис чоловік. На 6 крупних підприємствах працює більш ніж
3000 чоловік. Виробляє */з товарної продукції та має 30% валового продукту.
Металоємне - судоремонтні, с/г, шляхове будівництво, ковальсько-пресове та гірничо шахтове
обладнання.
Неметалоємне - прилади, засоби зв'язку, техніка.
Металургія - 200 тис. т прокату, 125 тис. т тросів і дротів
Харчова - цукор-рафінад, тютюн, чай, рибоконсервна, молочна, м'ясна, виноробна, хлібопекарна,
олійно-жирова, плодоконсервна.
Легка (14% валового продукту) - текстиль, швейна, шкіряна та взуттєва, фурнітура, шкірозамінник.
Розвинеш хіміко-фармацевтична та музично-інструментальна. Перспективною є хіміко-лісова та ПЕК.
Хімічна - суперфосфати, азотно-туковий, нафтопереробка.
З радикальні кільцеві структури:
1. Південно-Західна - Іллічівськ, Великодолинське, Овідіополь, Білявка)
2. Західна - Вигода, Холодна Балка,
3. Північно-Східна - Південна, Нові Беляри, Комінтернівське (30-50 км від вузла)
Промислові вузли:
1. Білгород-Дністровський - рибоконсервні, хлібопекарські, м'ясні, комбікормові, будівельні,
медичні інструменти, полімери.
2. Вознесенський - завод інструментальний та гідропресів, легка (шкіряна, швейна), харчова (консерви, хліб, сиро-масляний завод, винні заводи), будматеріали.
3. Ізмаїльський - завод ремонтно-технічного устаткування, судоремонтний та судоремонтний механічний, харчова (риба, м'ясо, хліб, продтовари, швейно-галантерея, целюлозно-картоновий комбінат)
4. Каховсько-Берисласвький - завод «Електрозварювальне устаткування», «Сільгоспагрегат» електромаш, експериментально-механічні, гідротехнічні, металоконструкції, машинобудування, будматеріали, легка (взуття), харчова (консерви, хліб, вин. заводи, мак), пластмаси, спорт. вироби, меблі
5. Керченський - 200 т вугілля (Кам'єш-Бурун), суднобудування (завод «Затока»), металургійний завод ім.. Войкова, рибний завод «Керчриба», будматеріали, легка, харчова
6. Котовський - цукор, продтовари, соки, авторемонтні, залізобетонні вироби, автогенний, «Південремверстат», меблі, пір'яно-пухова, м'ясокомбінати
7. Красноперекопський - хімічний завод (бром), Кримський содовий завод, залізобетонні вироби, ВО «Титан», Сиваський анілінофарбовий завод, харчова
8. Миколаївський - суднобудівельний та судноремонтний, машинобудівний та металообробний, кольорова металургія, легка, харчова, будматеріали, Миколаївська ТЕС
9. Одеський - «Одесагрунтомаш», «Холодмаш», «Продмаш», «Кранобуд», «Кінап», «Епсілон», «Нептун», «Харчпромавтоматика», «Кисеньмаш»
10. Первомайський - машинобудування і металообробка, будматеріали (кар'єри, цегельні), харчова, легка, деревообробна
11. Севастопольський - машинобудування і металообробка, будматеріали, харчова, легка
12. Сімферопольський - «Фотон», «Сантехпром», «Сільгоспдеталь», «Кримпродмаш», «Пневматика», «Кримбудмат», легка, харчова, кондитерська, тютюнова
13. Херсонський - суднобудівельний та судноремонтний, «Херсонський комбікормовий завод», завод карданних валів, електромашбудівельний, целюлозно-паперовий комбінат, легка, харчова, будматеріали
 
Лекція
Тема: Транспортний комплекс України.
План
1. Значення транспортного комплексу України.
2. Місце окремих видів транспорту в вантажних та пасажирських перевезен¬нях.
3. Перспективи розвитку.
Транспортні перевезення здійснюють, матеріалізують різні зв'язки в еко¬номіці, обслуговує потреби людей в пересуванні. Цьому транспорт є невід'єм¬ною частиною любого господарства, його активною силою. В Україні розвинені всі виді транспорту, однак основу його складає залізничний. За рахунок його здійснюється більш половини обороту вантажу республіки. Перші залізничні дороги на Україні побудовані понад 100 років тому, вони обслуговували екс¬порт хліба через порти Чорного моря. У другій половині 19 сторіччя залізничні дороги зв'язали Західні регіони України з центром Австро-Угорщини, а також Донбас з Придніпровщиною, поклав початок розвитку чорної металургії. Кон¬фігурація залізничної сіті сформувалась до першої світової війні! 156 тис. км. У лісних районах - вузькоколійки. Зараз загальна довжина залізничних доріг
складає 23 тис. км з не рівномірним розміщенням - при загальній щільності в
 республіці близько 35 км на 1000 км в Донецько-Придніпровським районі вона
перевищує 120 км, а у Поліссі не досягає 20 км.
На території України проходять магістралі, які пов'язують її з центральни¬ми районами Росії (Київ-Конотоп-Брянськ-Москва, Севастополь-Харків-Москва, Донецьк-Москва). В межах України функціонують Львівська (управ¬ління у Львові), Північно-Західна (Київ), Одеська (Одеса), Придніпровська (Дніпропетровськ), Донецька (Донецьк) залізничні дороги. Головні напрямки розвитку залізничного транспорту у 70-80 роках XX сторіччя полягали в удо¬сконаленні технічних засобів транспорту, електрифікації, подовженні потягів та
 
підвищенні їх вантажопідйомності. На перспективу ця задача залишається го¬ловною, за допомогою реконструкції магістралей України за подальшим залу¬ченням до залізничної сіті Європейської частини інших держав та Західної Єв¬ропи. За вантажообігом й вантажопідйомністю різко виділяється Донецька, Придніпровська, Південна залізничні дороги, на які припадає понад 60% ван¬тажообігу усіх залізничних доріг.
Спеціалізація залізничного транспорту - перевезення пасажирів та ванта¬жу. Головне місце в перевезенні займає перевезення мінеральних будівельних матеріалів (близько 22%), кристалічні матеріали поставляються з районів здо¬бичі (Житомирська, Рівненська, Запорізька області) в місця споживання. Пісок йде з Півночі на Південь, перевезення цементу. Друге місце в перевезеннях за¬ймає кам'яне вугілля. Було перевезено більш 240 млн т вугілля, більш 20 млн т коксу. Везуть до Росії, Білорусі, Прибалтики, Молдови. Трете місце займає пе¬ревезення руд (Кривий Ріг, КМА) понад 100 млн т та марганцевих руд (сирови¬на йде до Польщі, Словаччини, Угорщини, Болгарії, Німеччини).
Перевезення прокату з центрів металургії (Дніпропетровськ, Дніпродзер-жинськ, Маріуполь, Макіївка) до центрів машинобудування. 10 років перевози¬лося тому 74 млн т, зараз перевезення скоротилися. Все названі види вантажів складають 74% перевезень, крім цього везуть зерно та продукти його переробки - 38 млн т, добрива - 15 млн т, ліс - до 5 млн т. перевезення ведуться не раціо¬нально.
Автомобільний транспорт - займає друге місце за перевезенням, цьому сприяє рівнинний рельєф. У нас є свої центри автомобілебудування (Львів, Кременчук, Луцьк, Запоріжжя). Велика роль автотранспорту при перевезенні пасажирів (до 300 км), кар'єрів, вантажів.
Довжина доріг - 166,8 тис. км, з твердим покриттям - 154,7 тис. км.
По території України проходять автомагістралі, які пов'язують Санкт-Петербург з Одесою, Москву з Сімферополем, Київ з Ростовом та з закордоном. В перспективі через територію України прокладуть ділянку південної трансєвропейської магістралі, яка пройде через центри західних й центральних облас¬тей, а в майбутньому через Україну пройде ділянка у 770 км суперавтомагістралі "Португалія-Китай ".
В стадії розвитку знаходиться ПОВІТРЯНИЙ транспорт. Повітряним транспортом перевозять пасажирів та вантажі, здійснюють комерційні переве¬зення. Центри - Київ, Запоріжжя, Сімферополь, Одеса, Донецьк, Львів, Харків, Вінниця. Авіація виконує роботи по обслуговуванню сільського господарства, гасінню пожеж, міліції. По причині високих цін на квітки декілька знизилась доля в пасажирських перевезеннях. До 70% перевезень приходиться на обслу¬говування туристичних міжнародних ліній. Наявність потужних інфраструктурних споруд може визначити роль українського авіатранспорту в перевалці транзитних вантажів та перевезенні туристичних міжнародних груп.
Трубопровідний транспорт відіграє міжнародну роль. Через територію проходять гілка нафто- та газопроводів. Україна одержує 20% потреб в нафті та газі за рахунок цих вантажів крізь свою територію.
Шебелинка-Харків, Шебелинка-Брянськ, Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Одеса, Шебелинка-Диканька, газопровід "Союз". Нафтопроводи: Куйбишев-Лисичанськ-Кременчук-Херсон, До лина-Дрогобич. Продуктопрово-ди - аміакопровід Тольяті-Горлівка-Одеса, етиленпровід Ленінварош (Угор-щина)-Калуш.
МОРСЬКИЙ та РІЧНИЙ ТРАНСПОРТ. Морське господарство визначає спеціалізацію області в міжрайонному і міжнародному розподілі труда, госпо¬дарському освоєнні природних ресурсів шельфу та окремих акваторій Мирово¬го океану. Особливістю морського господарства є його динамічний розвиток, що обумовлено вигідним приморським економіко-географічним положенням та сприятливими природно-кліматичними умовами. Морській транспорт дає по¬штовх до розвитку морегосподарського комплексу та вільних економічних зон. В портових містах здійснюється тенденція концентрування промисловості, яка пов'язана з розміщенням на узбережжі виробництв, які орієнтуються на переробку експортно-імпортної сировини та морських ресурсів. Азовське та Чор¬номорське морські пароплавства - змішані (По Дунаю).
Раніше тільки на Одеську область припадало 20% суден союзу, 25% ван¬тажопідйомності морського флоту, понад 50% пасажировмісності, кількість працівників перебільшувала 100 тис. людей. В економічній структурі вантажо¬обігу помітно переважають експортні вантажі. Малий каботаж (22,7%) загаль¬ного вантажообігу, в яких об'єми вантажів відправлення (8,5%) поступаються вантажам прибуття (14,2%). Дуже мала доля вантажів великого каботажу - пе¬ревезень між портами Північного Льодовитого та Тихого океанів пояснюється політикою колишніх дружніх держав та "окраїнністю" Азовсько-Чорноморського басейну. Головними експортними вантажами є нафта та наф¬топродукти (40% експорту), хімічні вантажі (зріджений аміак, карбамід), руди та промислова сировина.
У імпорті - зерно (40% імпорту), продовольство - 13%, метал - 13%, хімі¬чні продукти - 11%. Порти Одеської області пов'язані більш ніж з 600 портами практично усіх країн світу, які мають виходи до океану (близько 100 держав). З 1978 року діє поромна переправа Іллічівськ-Варна (Болгарія). Актуальною є проблема подальшого нарощування причальної лінії портів. Через порти Оде¬ської області відправляється 90% експортного та імпортного вантажопотоків України. Каботажні - мінерально-будівельні вантажі та нафтопродукти нали¬вом. Нажал ь в складі морського та вантажного транспортного флоту Азовсько-Чорноморського пароплавств переважають судна віком 16-20 років (10-15 років - 19%, до 10 років - 17%). Цьому їх потрібно ремонтувати.
Промислові підприємства морського транспорту виконують:
- судноремонт (сухогрузні, універсальні, навалочні, спеціалізовані, контейнеровози, ролкери, ліхтеровози, пасажирські судна, судна допоміж¬ного флоту);
- машинобудування (морські ланцюги, такелажні вироби, вантажозахват¬ні пристосування, контейнери, протектори);
- суднобудування (пасажирські катера, плавучі причали, ліхтери, баржі,
рейдові сміттєзбиральники);
- інші роботи, які включають випуск товарів народного споживання.
Зараз судноремонтні потужності не забезпечують необхідний ремонт су¬
ден, тому використовуються зарубіжні судноремонтні потужності.
Забезпеченість пароплавств матеріально-технічними ресурсами здійснює¬ться в основному за традиційними зв'язками.
Без флоту не можливий розвиток рибного господарства, яке на Україні представлено океанічним та морським рибальством, також добування водорос¬тей, молюсків, розведення цінних видів морських та ліманських риб, марікуль-тур. Ведучу роль в рибній галузі відіграє океанічне рибальство. Його берегова ланка включає базовий рибний порт в Іллічівську. Рибоконсервні заводи в Оде¬сі, Іллічівську, Бєлгороді-Дністровську, обслуговуючи підприємства в Ізмаїлі та Іллічівську. Океанічний комплекс представлений автономно функціонуючим рибоздобиваючим та рибопереробляючим флотом у складі флотилії "Радянська Україна" і "Схід". На долю океанічного лову приходиться 90% загальної здоби¬чі морепродуктів. Поряд з океанічним рибальством велике значення здобуває комплексне використання у народному господарстві біологічних ресурсів чор¬номорського шельфу - найбільше багатого за продуктивністю у державі. 60% усій біологічній продукції Чорного моря виробляється на Північно-Західному шельфі. Тут добувають практично всі улови чорноморського шпроту, оселед¬ців, осетрових, мідій. Зараз здійснюється реалізація цільовий програми "Південь" яка спрямована на вирощування марікультур (мідії, водорості).
У 1967 році здійснена реорганізація управління морським транспортом і у Азово-Чорноморському басейні створені чотири пароплавства - Азовське, Грузинське, Новоросійське та Чорноморське. Чорноморське морське пароплав¬ство - являє собою сучасне комплексне транспортне об'єднання, до складу яко¬го входять: транспортний, науково-дослідний, учбовий та допоміжний флоти, 11 морських портів, 3 судноремонтних заводи, Управління морських путей;
експедиційний загін аварійно-рятувальних і підводно-технічних робіт, виробничо-ремонтно-будівельний трест, управління торгівлі та громадського харчу¬вання 'Торгмортранс", автотранспортне підприємство, виробничій комбінат, 2 морехідні школи, а також ряд об'єктів соціально-культурного, побутового та медичного оздоровчого призначення. На 1.01.1992 флот ЧМП включав 247 транспортних суден, загальною вантажопідйомністю 3,6 млн т. Основне ядро флоту складають транспортні судна (сухогрузні), значна частина сухогрузних суден - універсальні, їх питома вага у загальній вантажопідйомністю стано¬вить близько 46%. Цей флот будування 60-70 років, його вік перебільшує 15-20 років, що створює значні труднощі в його завантаженні на світовому суднопла¬вному ринку. Спеціалізований транспортний флот ЧМП представлений достат¬ньо широким переліком сучасних суден.
Ведучу роль в ньому відіграють судна наволочники (балкери), питома вага яких досягає 44% від загальною вантажопідйомністю. Десята доля сумарного тоннажу приходиться на наступні спеціалізовані судна:
- судна "ро-ро" з горизонтальним методом навантаження (16 одиниць) та
одно судно иро-флоу" для перевезення супервеликовагових вантажів;
- контейнеровози (8 суден) з парком контейнерів близько 60 тисяч оди¬
ниць у футовим численні;
- 2 залізничних порому, які обслуговують Українсько-болгарську лінію
(місткість кожного 108 залізничних вагонів);
- З ліхтеровози, місткість кожного по 82 ліхтера ( вантажопідйомність
одного ліхтеру 376 тон);
- З газовози загальною вантажопідйомністю 125 тис. т, які здійснюють
перевезення зріджених газів з порту ПІВДЕННИЙ до портів США та
інших держав;
- 5 рефрижераторів вантажопідйомністю 3040 т кожний;
- 4 допоміжних танкери загальною вантажопідйомністю близько 15 тис.
т.
Пасажирський флот ЧМП включає 24 суден загальною місткістю пасажи¬рів понад 10 тис. місць. Його склад за основними типами суден наступний:
- З судна типу "Іван Франко" місткістю 720 пасажирів, працюють у круї¬
зі;
- З судно типу "Дмитро Шостакович" місткістю 496 пасажирів, працю¬
ють за кордонам а також у каботажному плаванні;
- 5 суден типу "Білорусія" місткістю 780 пасажирів, використовуються у
закордонних круїзах а також на каботажних лініях;
- З судна типу "Михайло Калінін" місткістю 300 пасажирів кожне, вико¬
ристовуються у закордонному та каботажному плаванні;
- несерійні судна в кількості 3 одиниці різної місткості пасажирів;
- 7 суден на підводних крилах, в тому числі типу "Комета" з одиничною
місткістю 114 пасажирів та "Колхіда" - місткістю 120 пасажирів, обслуговують внутрішні лінії.
В портах пароплавства працює велика кількість малих суден місцевих лі¬ній. Загальна кількість пасажирів, які перевозяться транспортом та місцевим флотом, складає 26 млн людей у рік. Пароплавство експлуатує 2 науково-дослідних судна, які зайняті у програмі космічних досліджень, та п'ять учбово-виробничих суден, на яких проходять навчання курсанти вищих та середніх морехідних училищ. В економічній структурі вантажообігу ЧМП головне місце займають перевезення експортно-імпортних вантажів, які складають понад 90% загального обЄЄєму перевезень. Близько 40% перевезень виконуються за замо¬вленнями закордонних фрахтувальників. Флот ЧМП відвідує всі райони світо¬вого океану та заходить у 600 портів 100 країн. Пароплавство обслуговує 10 міжнародних ліній.
Найкрупніші порти - Херсон 4,3 млн. т, Миколаїв - 8 млн т, Південний 10,2 млн т, Одеса - 9,5 млн т, Іллічівськ - 14,3 млн т.
ОДЕСА - зерно, цукор, тапіока (крупа з крохмалю бульб маніоки ) та інші продовольчі вантажі у контейнерах. У порту є спеціалізований комплекс для переробки генеральних вантажів в'єтнамського напрямку та завершується буді¬вництво нового контейнерного причалу та площадки для складування контей¬нерів. Порт має більш ніж 300 навантажувачів різних типів, портальними кра¬нами вантажопідйомністю 40 т, парком вантажівок МАЗ, КАМАЗ, ВОЛЬВО.
Іллічівськ - автотехніка, контейнери, труби великого та малого діаметру, метал, обладнання, бавовна, каучук, чавун, генеральні вантажі індійського на¬прямку, руда, вугілля, добрива у мішках та навалом, клінкер (твердий залишок вальцювання - добування металів шляхом відгонки при нагріванні). В порту є плавкрани вантажопідйомністю до 300 т.
Іллічівський порт за вантажообігом - середній порт (до 10 млн т) багато¬функціонального типу, сухогрузного підтипу, має контейнерний термінал та міжнародну поромну переправу, порт з активним балансом вантажопотоків (експортні перевезення вище імпортних). Порт приймає судна з осадкою 11,8 м. Судна з більшою осадкою проходять з дозволу капітану порту.
ПІВДЕННИЙ - між Куяльніцьким та Тилігульським лиманами. За ванта¬жопотоком (понад 11 млн т) він відноситься до крупних портів, тип порту - ба¬гатофункціональний з великою перевагою хімічних вантажів, має міжнародну категорію та різко виражену експортну орієнтацію (експорт 85% вантажообігу). Експортуються хімічні вантажі (70%) від загального вантажопотоку, кам'яне вугілля (19%). Серед вантажів, які йдуть на експорт, - карбамід і аміак, в імпор¬ті домінує фосфорна кислота, порт переробляє імпортні боксити з Австралії та США (75% та 16%), каботаж вантажів, які переробляють 6%. Основні імпорте¬ри карбаміду навалом - азіатські країни: Китай (71% поставок), Гонконг (4%), Пакистан (3,3%), Філіппіни. Покупці аміаку - США (31,8%), Туреччина (19,4%), Туніс, Марокко, Іспанія. Метанол йде до Туреччини та Ізраїлю. Фос¬форна кислота йде з Америки та Тунісу. Споживачі вугілля - країни Європи, Туреччина. Найбільша кількість вугілля йде до Югославії. Хром до Італії та Японії. Територія порту займає вигідне географічне положення і на цю терито¬рію претендують різні держави. У зоні порту приблизно у 20 км побудована термінальна платформа потужністю 40 млн т, в перспективі намічено будівниц¬тво нафтопереробного заводу з відповідною реконструкцією та модернізацією.
Вигідне географічне положення Одеської області дозволяє формувати на території вільні економічні зони.
Історично вихідним типом ВЕЗ є зона вільної торгівлі, яка представляє со¬бою обмежену територію, переважно (але не обов'язково) морський порт, і яку розглядають поза митною територією даної країни. Існувала подібна зона в Одесі у 1819-1858 роках, коли місто маючи статус "порто-франко", користалося правом безмитного ввозу іноземних товарів (товар звільнявся від сплати мита, податків на імпорт ). При створенні ВЕЗ існують вимоги, які вироблені світо¬вою практикою та представлені в рекомендаціях ООН:
1. Екологічна чистота;
2. Компактне розміщення промислових підприємств на обмеженій терито¬
рії;
3. Ресурсозберігаючи технології;
4. Висока ефективність виробництва при достатній конкурентоспромож¬
ності продукції;
5. Необхідність насичення товарами.
Система управління ВЕЗ базується на принципі невтручання державних органів виконавчої влади в господарську та комерційну діяльність.
Державне регулювання діяльності ВЕЗ здійснює орган державної виконав¬чої влади - контроль за дотриманням вимог законодавства країни прибування. Одеська ВЕЗ "порто-франко" на карантинному валу - 33 га, довжина причалу -892 м ( перевалка та зберігання вантажів).
Зона "порто-франко" порту Південний.
Іллічівська ВЕЗ, ВЕЗ Сиваш.
Залізнична поромна переправа Іллічівськ-Варна, ліхтеровозна система Іл-лічівськ-В'єтнам. В Азовському пароплавстві судна спеціалізуються на переве¬зенні вугілля, руди, зерна. Дунайське пароплавство працює на річці та морі: до складу входить 4 порти: Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ, Кілія та 2 судноремонт¬них заводи. У структури експортних вантажів переважають нафта та нафтопро¬дукти - 46%, вугілля - 16%, руда і метал - 24%, хімічні вантажі - 9%; імпорт - зерно 38%, деревина - 22%.
 
ЛЕКЦІЯ. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ.
1. Сучасний стан АПК
2. Структура АПК
3. Основні агропромислові зони
Отже, на минулій лекції ми вивчили теоретичні аспекти формування АПК. З'ясували, що структура АПК складається з трьох взаємозалежних ланок:
1. Матеріально-економічного забезпечення АПК
2. Сільського господарства.
3. Заготівлі, збереження і переробки сільськогосподарської продукції і її реалізації
Важливе значення для усього АПК має науково інформаційна служба, підготовка
кадрів соціальна і виробнича інфраструктура. Незважаючи на те що деякі підкомплекси на Україні /АПК/ визначають рівень розвитку всього господарства, рівень розвитку господарства /АПК/ низький. Порівняння з АПК США демонструє диспропорції в АПК України і відповідні напрямки його удосконалювання. У 1994 р. в Україні на частку АПК приходилося 70% Валового національного продукту і 31% загального обсягу капіталовкладень. У СІЛА відповідно 12 і 7% Частка сільськогосподарської у вартості ВНП складає 25%, у кількості зайнятих у всім господарстві 27%. У США відповідно 2,6; 2,4%. При цьому на харчування на Україні витрачається в Україні більш 60% доходів населення а в США майже протягом 50 років лише 14 і 12%.Розходження в структурі АПК України і США виявляються в співвідношень між окремими ланками. Головні розходження - частка III ланки — заготівель, збереження, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції. Якщо в Україні в ній зайнято 20% і вона робить біля однієї чверті вартості продукції АПК то в США - відповідно 60% від усіх зайнятих і 3/4 вартості продукції. Дисбаланс спостерігається в структурі і продуктивності випускаються для АПК силових машин і механізмів, будівельних потужностей, у змісті доріг у транспортному забезпеченні.
Головною проблемою АПК на Україні в даний час вважається недоліки в організації виробництва, у розвитку сучасних форм суспільної агропромислової інтеграції.
Близько 1/4 господарств — великі сучасні агропромислові системи, /агрокомбінати, агрофірми/ з високою продуктивністю землі і тварин, з інтегрованими
 
Поділля зі спеціалізацією на фруктовій продукції Тут виділяється Черкаський консервний завод. На третім місці ЗАКАРПАТТЯ з плодово-виноградною продукцією. Особливе місце в підкомплексі займає вирощування картоплі, посадки якого розмішені також повсюдно з різкими розходженнями у врожайності й ефективності виробництва. Кращим регіоном вважається Полісся, де особливо виділяється Чернігівська, обл. /по концентрації посадок. Однієї із серйозних проблем збереження картоплі і доведення його до споживача у виді різноманітних продуктів є розосередження сховищ у зонах вирощування з орієнтацією на невеликі потужності переробних заводів, Україна також спеціалізується на маслично-жировому підкомплексі, що орієнтований на степову зону. До складу підкомплексу входить вирощування олійних культур, серед яких основу складає соняшник. Додаткове значення мають лен-кудряш, кукурудза, рапс, соя, гірчиця. Особливе місце займають ефіромасличні культури. Найбільша питома вага ефірних олій дають коріандр, кріп, аніс. Трохи менше -і квіткові олії -і лававда, шавлія, герань, троянда, лілія, полинь. Заготівля і переробка подкомплекса представлена маслоекстракційними заводами з комбікормовим виробництвом, випуском мила, оліфи. Розміщення і концентрація заводів залежить від концентрації вирощування сировини, ступеня його схоронності, транспортної забезпеченості території. У Донецько-Придніпровському районі зосереджено 75% виробництва рослинних олій з великим виробництвом, головним чином, орієнтованим на обласні центри. Більш південна орієнтація розширює асортимент сировини й олій при трохи меншому рівні концентрації. У Південному районі виробляється 21% рослинних олій України, ефірних-100%, у Південно-західному - 4А%. Недоліком роботи підкомплексу є висока концентрація переробки у великих містах, слабка організація заготівлі і недостатні потужності заготівлі і переробки сировини в глибинних районах. При високій питомій вазі по зборі олії-сировини частка переробних потужностей складає лише 33%, що визначає малоприбутковий вивіз насінь.
Виноградарсько-виноробний комплекс також має міжрайонне значення. Однак якщо в 70-і роки в Україні під виноградниками було зайнято більш 400 тис. га. с валовим збором винограду-1,5 млн. т., то після 1985 року площі і збір зменшилися більш ніж на 30%. В даний час йде повільне відтворення культури виноградарства і виноробства.
Розміщення поікомплексу залежить від природних умов. 50% площ і потужностей по переробці винограду зосереджене в Криму, де виробляються найбільш якісні готові вина, маються обслуговуючі виробництва, розвита наукова ланка. 40% подкомплекса розміщено в Херсонської, Миколаївської, Одеської, 10%-Закарпатська. Переробні потужності мають або стадійну спеціалізацію, або комплексну. Однієї з задач розвитку подкомплексу є збільшення бази вторинного виноробства, тому що вартість виноматеріалів значно нижче готової продукції. Крім того, профіль регіону виноробства визначає готова продукція, вироблена в Массандрі, Коктебелеі Новому Світі, Інкерманеі на "Діонісі".
Інша група спеціалізованих підкомплексів АПК -і тваринницько-промислові. В АПК України тваринницько-промислові підкомплекси не визначають спеціалізацію господарства, їхня функція вже довге час-забезпечення потреб власного населення в білкових продуктах харчування. Медичні норми споживання основних продуктів харчування для України з розрахунку на душу населення рік складають: М'яса-80 кг. Молока-400 кг., Яєць-285 шт. Якщо в 1985 р. споживання складало відповідно -і 67, 356, 279 шт., то різкий спад в економіці в цілому, у тому числі у тваринництві знизив споживання в 1995 р. майже в два рази. Наукові дослідження показують, що найбільш ефективним шляхом збільшення виробництва тваринницької продукції є підвищення продуктивності худоби, що в основному залежить від рівня його забезпеченості повноцінними кормами. По розрахунковим даним, серед факторів, що впливають на рівень продуктивності тварин -і 60-70% годівля. Оптимальна норма кормів на умовну голову в рік складає 45 ц. На початку 90 років фактичне споживання склало 25 ц., що привело до зменшення поголів'я і відповідно -і продукції тваринництва. Рішення проблеми кормопроизводства може йти по шляху збільшення частки посівів кормових культур у посівних площах/близько 30% - 1995 р. / і удосконалювання їхніх структур убік вирощування високобілкових культур -і зернобобових, кукурудзи, кормових коренеплодів, а також розширення кормовиробляючих переробних підприємств. Специфіка динаміки поголів'я тварин в останні роки виявляється в зменшенні поголів'я у великих державних господарствах і збільшенні в частках. За рахунок останніх виробляється більш 30% тваринницької продукції на Україні. У розміщенні тваринницько-промислових спостерігається з одного боку, орієнтація на споживача, особливо на міста, з іншої -і на корми /ресурси/. Розвиток молочного скотарства базується на соковитих і зелених кормах при додатковій підгодівлі концентрованими сумішами. Найбільш ефективною зоною в плані виробництва товарних кормів, орієнтованих за структурою на молочну спеціалізацію, є Полісся, де переважають сіно-силосні корми. Лісостеп -і при найбільшій концентрації кормовиробництва має структуру кормів силосно-концентровану, що впливає на зміну спеціалізації тваринництва убік посилення м!ясного напрямку. Степ відрізняється найменшою часткою виробництва кормів /15%/, і їхньою структурою -і концентровано-силосної. У цілому скотарство розвивається повсюдно і на його спеціалізацію впливає і споживчий фактор: поблизу великих міст підсилюється молочний напрямок, концентрації м'ясного підсилюється в районах достатньої кормозабеспеченості з орієнтацією на переробні потужності /у лівобережному Лісостепу, у Наддніпрянщині/. Важливе місце в м'ясопромисловому підкомплексі займає виробництво свинини, її питома вага в загальному виробництві м'яса в середньому за 1994-1995 р. склав 24%. Свинарство найбільш розвите в лісостепу на основі відходів бурякопереробки, використання зерна, коренеплодів, картоплі. Концентрація поголів'я свиней зростає в міст. Специфічною ланкою в розглянутому підкомплексі є птахопромислова ланка. Сучасна його структура складається з племінного виробництва, м'яса, яєць, репродукції молодняку, доробки і переробки продукції птахівництва, а також його матеріально-технічного забезпечення. У порівнянні з іншими галузями тваринництва птахівництво найменше залежить від природних умов. Це зумовлюється його концентрацією на великих фабриках з високим рівнем механізації виробничих процесів. Розвиток птахівництва і його концентрація орієнтуються на кормову базу і споживача. Великі птахівницькі об'єднання /фабрики, комбінати/ в промислових районах -в ІДонбасі і Наддніпрянщині - 80%, Крим, Одеса, Харків -14%, на іншій території - 6%. Такі виробництва спеціалізовані на випуску малотранспортабельнї продукції - яєць, м'яса, бройлерів. На природні фактори орієнтується вирощування водоплавного птаха. У цьому напрямку виділяється полісся і правобережний Лісостеп.
Крім тваринництва до складу підкомплексу входять заготівельні організації і переробні підприємства. Структурною особливістю України в цьому плані є слабка організація заготівель тваринницької продукції особливо на рівні особистих господарств, де зараз вирощується більш третини всієї худоби республіки. У переробному ланці виділяються концентровані комбінати з орієнтацією на великі міста і державну власність. З метою найбільш повного використання сировини, а також для посилення конкуренції перспективним варто вважати створення мережі малих і середніх форм переробки тваринницької сировини з фірмовою реалізацією й орієнтацією на різні форми власності.
 
Агропромислове підприємство — підприємство по переробці сільськогосподарської сировини, що складається з декількох стадій.
Агропромислова зона — територія на який розміщені взаємозалежні сільськогосподарські підприємства /елементарні агропром. - територіальні системи й А.П. райони А.з. формується в результаті територіальної концентрації виробництва сільськогосподарської продукції /обумовленими природними і соціально-економічними факторами, розвивається на ос нове зональності, територіальних зв'язків, виробничих зв'язків, В А.з. рослинницьких промислових комплексів зв'язані з тваринницькими.
Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва ускладнює територіальну організацію А.П. зон, тому що на визначеній території формується визначена кількість елементарних агро-госп. систем різної спеціалізації, збільшується навантаження на сільськогосподарські угіддя ускладнюється організація виробництва. А.з. бувають спеціалізованими й інтегральними. Інтегральні А. П. зони:
ПОЛІСЬКА картоплепром., льонопром., плодоовочепром., м!ясо- і молочнопромислові райони.
ЛІСОСТЕПОВА /зернопромисловий, буряково-цукровий, плодоовочеконсервний, м'ясо- і молочно-промислові райони.
СТЕПОВА -зернопром, сонячниковомасличний, плодоовочепром, виноградорськопром,
Ефіромаслична, птахопром.. м'ясопром, молокопром.
СУБТРОПІЧНА І ГІРНИЧОПРОМИСЛОВА ЗОНИ.
Агропромислова інтеграція — процес зближення й об'єднання підприємство з виробництва, заготівлі, переробки і заощадженню сільськогосподарської сировини, і реалізації готової продукції, а так само обслуговуючих їхніх виробництв.
Розвивається на основі диференціації виробничо-технологічних функцій спеціалізації, концентрацій і кооперування виробництв, виробництву однорідної продукції і взаємозалежного функціонування диференційованих ділянок.
До складу можуть входити і науково-дослідні інститути, проектні і конструкторські організації. Інтенсивно розвиваються на швидкій переробці.
ГОРИЗОНТАЛЬНА А.П.І. /об'єднання підприємств по випуску однорідної продукції
 
зв'язками, розвитий інфраструктурною і соціальною системами широко використовують наукові розробки, - випливають кон'юнктурі ринку, йдуть по шляху акціонування і кооперації на основі поглиблення спеціалізації виробництва.
В другій групі біля половини всіх колгоспів і радгоспів реформуємих у напрямку удосконалювання колективних господарств, розширення орендних форм виробництва. Господарства поступово переростають в асоціації кооператорів і фермерських господарств з адаптацією на ринку і підвищенням продуктивності праці. Третю групу — приблизно - 35% господарств складають низькорентабельні чи збиткові колгоспи і радгоспи зі слаборозвиненою матеріально-технічною базою і низькою продуктивністю засобів виробництва. Характерна риса для них - занепад соціальної бази і відтік працездатного населення. Ці господарства служать основним джерелом формування орендних і фермерських господарств. Природно-ресурсний потенціал України багатий і різноманітний 42 млн. га. сільськогосподарської угідь, з яких 33 млн. га. - чорноземи, із усіх сільськогосподарської угідь зрошується близько 2,6 млн. га., висушених - 3,2 млн. га. При цьому зберігається тенденція зменшення сільськогосподарської угідь у виді відводу земель під будівництво, гідроспорудження, дороги. Ерозією уражено більш 90 тис. га. під відвалами поховане про тис. га. земель.
Одним з головних продуктових підкомплексів України є зернопромисловий. Це обумовлено значимістю борошна, крупи, хліба для харчування, а так само роллю фуражного зерна для тваринництва. Підкомплекс включає зернове господарство, заготівлі, мукомельно-круп'яну, макаронну, хлібопекарську, комбікормову промисловість. Вхідні в підкомплекс підприємства роблять 13% продукції АПК України.
Але середньої врожайності зернових /близько ЗО ц/га./ високі показники в Закарпаття, на Буковині, у середньому Наддніпрянщині і в Криму. Собівартість зерна в Криму вище середньореспубликанських показників із за високої частки зрошуваного виробництва. Високою собівартістю відрізняється зерно так само в Поліссі і Карпатах. По природних зонах відрізняється сполучення окремих зернових культур у Полісся -жито, ячмінь, зернобобові, пшениця низької якості;
ЛІСОСТЕП - пшениця, кукурудза, гречка, ячмінь, зернобобові. У цій же зоні традиційно вирощується біля половини Українського зерна.
СТЕП - СИЛЬНІ і тверді пшениці, просо, кукурудза, соя, ячмінь.
Щорічний валовий збір зерна-36-38 млн. тонн. У 1970 р. державні закупівлі для
 
ВЕРТИКАЛЬНА ~ взаємозалежні стадії виробничого процесу - від сировини до кінцевої стадії це усе впливає на формування агро.пром.циклів, АПК. Економіко-географічний аспект А.П. інтеграції зводиться до удосконалення територіальної організації господарства, раціоналізації територіально-виробничих зв'язків між підприємствами агропромислового комплексу, підвищення ефективності виробництва за рахунок раціонального територіального поділу праці.
Агро Промислова Територіальна Система — сукупність сільськогосподарських заготівельних робіт і переробних підприємств у границях визначеної території які взаємодіють між собою за допомогою технологічних зв'язків у процесі виробництва товарів народного споживання із сільськогосподарський сировини
А.П.К. — сукупність галузей, підгалузей, виробництв, підприємств і організацій, діяльність яких зв'язана з заощадженням, транспортуванням, переробкою і збутом сільськогосподарської продукції. Основні сфери -і промисловість по переробці сільськогосподарської сировини, /харчова, види легкої промисловості /галузі//
-Виробництво засобів виробництва/машиностр/.
-заготівля, транспортування і збут продукції
-виробниче обслуговування/ремонт/
-наука, керування, підготовка кадрів Агропромисловий приміський комплекс/про концентрації міського населення/
АГРОПРОМИСЛОВИЙ РАЙОН — складова частина Агропром.зони /Кам'янка-Днеіпровск.АПР
Агропромисловий регіональний комплекс /буряково-цукров-Полтавської обл/
Агропромисловий територіальний комплекс /розмішені на визначеній території підприємства й організації, діяльність яких зв'язана з заготівлею, переробкою і збутом сільськогосподарський продукції
Агропромисловий цикл -стійка сукупність виробничих процесів - цукровий буряк -цукровий пісок - цукор- рафінад
 
забезпечення населення продовольством, тварин - кормами, створення стратегічних запасів повинні складати не менш 18 млн. т. У 1996 p. закуплено було лише 11 млн. т. по цьому здійснювалися постачання зерна по імпорті, у тому числі фуражного зерна 1,8 млн. т. і 8 млн. т. пшениці. Стара система селянину не вигідна. Потрібні ринкові механізми по здачі зерна у виді бірж, ярмарків, аукціонів. Перебудова збереження і переробки зерна. Потрібні малі і середні зерносховища в сировинних районах недержавних структур і малі форми зернопереробних підприємств. Спеціалізацію господарства України визначає цукробуряковий підкомплекс орієнтований на 80% на Лісостеп. Найбільші посіви з найвищою економічною ефективністю розміщені в Полтавської, Харківської обл. Вирощуванням буряка займаються господарства 19 обл. України. Врожайність 300 ц. га.
Валовий збір досягає майже 50 млн. т. /1990/. Швидкопсувний характер сировини визначає максимальне наближення районів переробки до районів вирощування. У Лісостепу України працювало більш 190 цукропісочних заводів, 70% з них розміщені у Вінницької, Харківської, Тернопільської, Черкаської, Київської, Полтавський областях. Рафінування цукру проводиться на заводах Одеси, Дніпропетровська, Полтави, Харкова, Сум. Крім основних ланок комплексу сюди входять кар'єри по видобутку сповісти, виробництво і ремонт техніки, транспорт, наукові організації. Потреба України в сахарині-піску - більш 2 млн. т. Україна робила донедавна більш 5 млн. т. Зараз працює ряд спільних з Німеччиною підприємств /інвестиційні внески і постачання устаткування/.
ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНИЙ комплекс. Частка України в СНД по виробництву овочів 47%, по фруктах - 53%, по консервам 44%. Овочі і фрукти представлені повсюдно, але найбільше - на Поділлі, Наддніпрянщині і на Півдні. У цих же районах зосереджені переробні потужності, що складаються з безлічі овоче і фруктосушилок, цехів і заводів у господарствах, цехів у складі харчокомбінатів. Однак основу підкомплекса представляють великі державні плодоовочеконсервні заводи. Основні їхні потужності зосереджені на Півдні. Високою концентрацією виділяються Херсонський,
Ізмаїльський, Одеський комбінати, заводи у Вознесенську, Каховці, Сімферополеві,
* Мелітополеві, Джанкої, Кам'янці, Нижньогорську. При повсюдному розміщенні в
республіці спостерігаються територіальні відмінності в рівні і масштабах розвитку підкомплекса. На першому місці знаходиться Південний район з різноманітним асортиментом продукції, де переважають виробу з південних овочів. Друге місце займає
 
Лекція
Тема: Агропромисловий комплекс України. Мета: вивчити особливості формування, види і сутність АПК України.
План
1. Економіко - географічна сутність АПК.
2. Умови і фактори формування АПК.
3. Класифікація АПК.
4. Встановлення територіальних та технологічних границь АПК.
5. Особливості територіальної організації регіональних АПК.
Певний рівень розвитку виробничих сил обумовлює розподіл труда у сус¬пільстві та створює передумови його територіальної організації в рамках кож¬ній суспільно-економічній формації. Виходячи з цього положення, АПК в еко¬номіко - географічному та соціальному аспектах можуть розглядатися як форма міжгалузевого кооперування, поєднання промисловості та сільського госпо¬дарства при відповідному рівні виробничих сил та виробничих відносин конк¬ретної формації.
На певній стадії розвитку суспільства виробниче кооперування та комбіну¬вання промисловості та сільського господарства (також як спеціалізація та оп¬тимальна концентрація виробництва) стають необхідністю, тому формування АПК слід розглядати як об'єктивний природно-історичний процес, який забез¬печує оптимальну кількісну пропорційність промислового та сільськогоспо¬дарського виробництва на певній території (не виключаючи суб'єкта).
За своєю економіко-географічній суттєвістю АПК — форма територіально¬го міжгалузевого комбінування, органічно зв'язаного в техніко-економічному
 
співвідношенні на основі оптимальної концентрації виробництва, поєднанні по¬слідовних стадій обробки вихідної сировини.
Здійснення комплексу мір по раціональному розміщенню підприємств (близькість сировини), врахування можливості найменшій втрати труда при пе¬реході від обробки сировини до всіх послідовних стадій обробки напівфабрика¬тів до одержання готового продукту.
АПК - складне утворення. Структура всього комплексу відрізняється до¬статньою жорсткістю, тому що кількісні характеристики послідовних стадій розвитку виробничого процесу залежать друг від друга особливо наступні від попередніх. Ритмічність роботи сільськогосподарських виробництв та залежних від них переробних підприємств, тобто пропорційність (відповідність стадії) одержання сировини наступними стадіями обробки - одна із постійних еконо¬мічних проблем комплексу. Глибокий аналіз показників основних елементів структури АПК дозволяє встановити ті порушення, диспропорції та просто по¬милки які мають місце у господарській частині досліджуваного комплексу. Найважливішими ознаками, які відрізняють АПК від інших об'єднань, вироб¬ництв, галузей, є тісні виробничо-економічні взаємовідносини між промислові¬стю, яка працює на сільськогосподарській сировині та самим сільським госпо¬дарством. Комплекси виникають тільки при наявності постійних і прямих ви¬робничо-економічних зв'язків між їх сільськогосподарськими та промисловими підрозділами по лінії переробки та утилізації відходів промислового та сільсь¬когосподарського виробництва. Ці зв'язки між підрозділами АПК сприяють розвитку комбінування, яке утворює передумови для розвитку комплексного використання виробничих фондів та основного засобу виробництва - Землі: послідовним використанням продукту труду - сільськогосподарської сировини у процесі промислової переробки: комплексним використанням трудових ре¬сурсів, які забезпечує їх раціональну зайнятість: використання відходів основ¬ного виробництва.
 
Наступною характеристикою АПК є погоджений, пропорційний розвиток за єдиною програмою всіх його підрозділів шляхом узгодження планів розвит¬ку усіх його виробництв, розробки територіальних та виробничних аспектів плану, шляхом єдиного управління усіма підрозділами комплексу (чого нема).
АПК характеризується територіальною єдністю та просторовою обмежені¬стю його підрозділів. Однак, територіальну єдність не слід розуміти як розмі¬щення усіх підрозділів комплексу на одній виробничій площадці. На сучасному рівні розвитку транспорту, зв'язку, ліній електропередач, засобів керування, підрозділи, які утворюють АПК можуть знаходиться на значній відстані друг від другу, але повинні зберігати при цьому виробнично-економічну єдність. Границі АПК можуть змінюватися у зв'язку з розвитком виробничних сил та удосконалюванням суспільного розподілу труду.
Умови та фактори формування територіальної організації АПК
Територіальна організація (ТО) АПК відображає розвиток та формування динамічних господарсько-територіальних систем. Цей процес складається під безпосереднім впливом різних явищ суспільного життя та природи.
Але задача полягає не тільки в простому перерахуванні їх, але і в відшу¬канні найбільш головним, істотних, комплексоутворюючих.
Умови - поняття не рівнозначне факторам. Умови представляють собою те середовище, яке забезпечує можливість процесу функціонування АПТК. Умови складаються природничо-суспільних (природних) та соціально-економічних. Кожна трудова діяльність торкається конкретних умов (природні або штучно створені людиною). Умови створюють можливість для формування АПТК, а рушійної силою, внутрішнім джерелом формування та розвитку АПТК є факто¬ри. ЗАДАЧА, яка ставиться при дослідженні природних умов АПТК, складаєть¬ся в тому, щоб обґрунтувати вплив природничих багатств на напрямок компле¬ксних утворень АПТК, на розміщення їх матеріально-технічної бази, на розви-
 
ток та розміщення підсобних та обслуговуючих виробництв, на місце та роль АПТК в системі економічних районів України
Поняття "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ" (соціально економічне середовище, історичні) - дуже широке, всі його сторони в якій то мірі здійсню¬ють вплив на процес формування АПТК (наприклад, економічно-географічне положення).
Серед соціально-економічних умов, які мають безпосередній вплив на формування та територіальну організацію АПТК, слід виділити наступні: особ¬ливість історичного розвитку сільського господарства та обробної промислово¬сті на даній території; ступінь економічного засвоєння території (населеність території, спеціалізація трудової діяльності населення, рівень розвитку транс¬портних систем, система експлуатації природних ресурсів).
Важливим фактором, який визначає рівень та характер використання при¬родних та економічних ресурсів сільського господарства, є задоволення потреб населення різноманітними продуктами харчування.
Серед економіко-географічних передумов територіальної організації АПТК необхідно виділити сировинну базу. У безпосередньому зв'язку з сиро¬виною на територіальну організацію впливає фактор трудових ресурсів. Прави¬льно оцінити дію цього фактору можна тільки на підставі глибокого аналізу за¬безпеченості АПТК трудовими ресурсами, їх участь у суспільному виробництві та характері зайнятості в окремих ланках комплексу. Важною передумовою розвитку АПТК є функціонування цілого ряду допоміжних виробництв, які ви¬робляють технологічне обладнання для промислових ланок та випускають інші сільськогосподарські машини та інвентар для сільськогосподарських ланок АПК.
АПТК - територія, яка виділена не тільки за принципом локалізації одно¬рідних підприємств. Це насамперед цілісне територіальне утворення взаємо¬пов'язаних підприємств основного технологічного ланцюга, а також допоміж¬них та обслуговуючих виробництв. Це не простий набір близько розташованих
 
однорідних підприємств, цьому в процесі формування АПТК важливими фак¬торами є ті, які сприяють взаємопротягуванню окремих елементів сільськогос¬подарського і промислового виробництв та утворенню цілісного організму зі своєю структурною організацією й поведінкою, тобто утворенню агропромис¬лової системи.
Механізм утворення АПК можна уявити наступним чином: в результаті дії головного фактору формування АПК - територіального розподілу труда - сіль¬ське господарство вибирає для себе оптимальні ділянки території, які за сукуп¬ністю економічних та природних умов найбільш відповідають техніко-економічним вимогам і особливостям територіальної організації сільського го¬сподарства певної спеціалізації. А потім на певному етапі розвитку, при появі переробних факторів і, в особливості, фактору тяжіння галузі (взаємопритяган-ня, гравітації), формуються АПК низьких рангів, котрі стають ядрами форму¬вання спеціалізованих регіональних АПТК як цілісного організму. Подальший розвиток та удосконалювання територіальної організації АПТК виходить з за¬дач планування.
В кожному спеціалізованім відносно компактно відособленому АПТК те-риторіально виділяються ще більш відособлені та взаємопов'язані групи під¬приємств, які складають основу виділення внутрішніх відособлень (районні, прості, низові АПТК), котрі відрізняються не тільки кількісними але і якісними показниками.
 
Лекція №
Тема: Будівельний комплекс України
Мета: Вивчити значення будівельного комплексу, знані основні центри будівельної індустрії, основні закономірності розміщення.
План
1. Структура, будівельного комплексу України
2. Значення
3. Основні центри промисловості
Структура будівельного комплексу визначається різноманітними факторами, які діють на певній території: потребою в будівництві наявністю будівельної потужності й природними передумовами добування і виробництва будівельних матеріалів.
В залежності від конкретних потреб і його технологічних стадій будівельний комплекс можна поділити на три основні частини або групи виробництв;
добування і первинна обробка мінерально-будiвeльнoї сировини (пісок; глина, гравій); виробництво первинних будівельних матеріалів (цемент) і допоміжних матеріалів для будівництва; виробництво різноманітних будівельних конструкцій, особливо бетонних, залізобетонних і оздоблювальних матеріалів; будівельна індустрія (сукупнність будівельно-підрядних організацій з їх матеріально-технічними кадрами і технікою)
Будівельний комплекс - складне виробничо-технічне утворення яке формується під впливом багатьох факторів, головним з них є інвестиційна політика її суть ~ зменшення питомої ваги державних капітальних внесків до 60% за рахунок збільшення внеску окремих організацій 14% і населення 26%.
В 1996р. розподіл капітальних внесків було таким: промисловість – 30%, сільське господарство - 22%, будівництво - 3,5%, транспорт - 7.2%. житлове будівництво — 18%, соціальна сфера — 19,3%.
В будівельному комплексі, як і в усьому господарстві, відбуваються зміни організаційно-керівних форм. Зменшуються керівні ланки - будівельно-монтажні трести керівництва і з’являються орендні малі підприємства, особливо швидко створюються акціонерні товариства з різними формами власності.
В промисловості 6yдматеріалів зайнято 18,5% виробничого персоналу будівельного комплексу держави. Орієнтування йде головним чином на родовищах будіівельної сировини, Сировинну орієнтацію має виробництво цементу, цегли, шиферу, скла, карбіду, гіпсу. Надра України багаті будівельною сировиною.
Дуже дорогий - будівельний і оздоблювальний камінь (в межах Українського щита., Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Запорізької області). Цінним будівельним: матеріалом є вапняк який добувається в Криму та інших областях практично по всій території можна добувати мергелі, глини, що служать сировиною для виробництва цегли і цементу (Донецька, Ровенська, Волинська, Львівська). Майже половину цементу випускають Амвросіївка, Кривий Ріг, Миколаїв» Львів. Але спостерігається територіальна нерівномірність розміщення цементного виробництва цементу та неспівпадіння виробництва і споживання, це призводить до подальших перевезень на відстань до 1000 км, що підвищує його вартість, створює напруженість на транспорті і збільшує до 15% втрати цементу.
Виробництво цегли і шиферу, азбоцементних труб пов'язане в більшій мірі зі споживанням (райони будівництва), частково орієнтоване на відходи чорної металургії, тому виробнича потужність зосереджена майже на 70% в межах Донецько-Придніпровського економічного району. Існують значні диспортації в випуску основних будівельних матеріалів та виробництві допоміжних оздоблювальних, що негативно відбивається на якості оздоблювання, дизайні та престижності об'єктів. Сюди відносяться недостатнє виробництво оздоблювальної плитки (до того ж мало привабливий і в скудному асортименті) та інших матеріалів, без яких неможливе сучасне будівництво. Назріла необхідність заміни дерев'яних конструкцій пластиком.
Промисловість збірного залізобетону розміщується в місцях споживання готової продукції. Потужність виробництва будівельних конструкцій розмішується по території республіки, але по концентрації виробництва різко виділяється Донецько-Придніпровський район. Одночасно з цим потужність залізобетонного виробництва мало задовольняє потребу західних областей,
Будівельну індустрію в рамках будівельного комплексу являє собою сукупність будівельних і монтажних організацій разом з їх матеріально-технічною базою. Визначаюче значення цієї ланки пояснюється його кінцевим результатом і масштабами самого виробництва Так доля зайнятих в підрядному будівництві від зайнятих в усьому будівничому комплексі складає майже 70%.
Саме ця ланка комплексу відрізняється від найбільш високою технічною забезпеченістю і окремо високим рівнем кваліфікації кадрів. По своїй спеціалізації підрядні будівельні організації орієнтовані на виконання робіт в певній галузі господарства, хоча більшість з них перетворюються в загальногосподарські, зайняті головним чином промисловим і цивільним будівництвом.
Особливе місце в будівельному комплексі займає виробництво скла, різноманітних видів товару народного споживання з глини. Традиційно Україна у випуску цих виробів виділяється як товаром, так і якістю. В Дніпропетровській, Вінницькій, Запорізькій обл.. знаходяться запаси кращих у світі каолінів, яві використовуються для виробництва фафорово-фаянсових виробів на 13 підприємствах Особливу роль в даному виробництві грають Барановський (Жит.), Будянський (Харк), Дружковський (Донецька) фарфорові заводи.
Оригінальністю форм і високою якістю відрізняються майолікова продукція (Керч, Феодосія;) ~~ вид кераміки з кольорової глини з крупно-пористою глазур’ю. Для неї характерні м'які округлі форми, яскравий розпис. по непрозорій глазурі або (півмвйоліка) по білій обмазці під прозорою глазур'ю. Скло та вироби з нього виготовляються повсюди, але майже половина його виробництва зосереджена на підгджємствах Донецько-Приднінепровського району.
Традиційно склалося, що рівень інтенсивності продуктивності праці в будівельному комплексі низький, багато ручної праці. Але наявність на Україні машинобудівельних заводів, які обслуговують потреби будівництва особливо унікального Харківського заводу "Будмаш" розширює можливості механізації будівельних робіт і підвищення їх продуктивності.
В нас є всі можливості для розвитку будівельного комплексу по-перше - це насичення корисними копалинами.
Магматичні гірські породи: Дуніт, Габбро, Діорит (оздоблювальний матеріал).
Базальт і Андезит - петрургічні матеріали (для виготування хімічної апаратури).
Гранітний пегматит - керамічна сировина
Обсидіан - виробництво пляшок.
Перлит - там де обсидіан (складається з кульок) при швидкому нагріванні до 1000° С він збільшується в об'ємі в 8-14 разів. Це цінний тепло- та звукоізолятор одночасно вогнетривкий, використовується як наповнювач бетону.
Нефеліновий сієніт - руда на алюміній, її можна використовувати для виробництва скла
Конгломерат - осадова - будівельний камінь (іноді - поклади золота).
Косні брекчії – сода, фосфор, уран та рідкі хімічні елементи.
Пісок кварцовий - сировина для скляної промисловості, у виробництві піщаних фільтрів, силікатної цеглі, цементу, штукатурки, карборунду (складне сполучення кременю та вуглецю) феросиліцію (сплав заліза і кременю) як абразивний матеріал в перкострукт. апаратах для розширення монолитів гірських порід (вапняку, мармуру) як формовочний матеріал в ливарній справі, глауконіто-кварцевий пісок - калійне добриво (агрономічна руда), поліміксові піски — в дорожньому будівництві. Лес - велика родючість, але на лесі не можна будувати споруди, бо він вбирає вологу і перетворюється в пливун -рухому масу.
Піщаник - матеріал для виробництва фаянсу (вогнетривкої цегли для обладнання внутрішніх стінок плит, флюсом при виплавленні міді і нікелю, сировиною для отримання силуміна (алюміній + кремінь) виготовлення гострильних каменів.
Каолін — сировина для фарфору, фаянсу, наповнювач у виробництві паперу (білизна), гуми (міцність та пружність) (виробництво алюмінію, сіркокислого глинозему (фільтри для очищення питної води, ядохімікатів, в парфумерії (пасти, грим, пудра) вогнетривкої шамотної цегли, формовочна глина, кислотоупорна кераміка
Сукновальна глина — відбілюючий матеріал для фільтрації (патоки, сиропів, пива); додаток до мила, засіб боротьби зі шкідниками, ізолятор, додаток
 
Особливість ЕГП України - Вихід у море й оточення прикордонними державами. Важливе значення мають великі річкові магістралі: Дон, Дніпро, Дністер, Дунай, вони визначають її більші переваги в транспортне - географічному положенні. Ефективні водні шляхи виводять потенційні зв'язки країни в Східну й Центральну Європу, і в усі частини світу. Більша частина території відноситься до зони степового землеробства з розвинутим зрошенням, прибережна частина потрапляє в рекреаційну зону Приазовья й Причорномор'я.
Негативні характеристики - територія розташовується на півдні степової зони, посушливим кліматом, маловодними ріками, і вкрай низкою залесенністю. Особливо хотілося б підкреслити приморське положення для приморських регіонів характерний приморсько-фасадний тип територіальної організації господарства: головні економічні центри портово-промислові комплекси розміщаються по береговій лінії моря, утворючи головну економічну вісь області, її "приморський фасад", від таких центрів у глиб суши до головних транспортних магістралей формується так званні "хінтерланди" - зона економічного впливу портово-промислових комплексів у яких розміщаються їхні супутники (малі міста, транспортні вузли, промислові центри).
У цьому зв'язку територія або акваторія може бути розділена на кілька господарських зон, що формуються, співвідносне (паралельно) берегової лінії: приморсько-фасадний, континентально-перехідна (серединна), континентально-перефірійна (окраїнна); прибережно-морська (шельфова), морська й океанічна.
Приморсько-фасадна зона є екологічно найбільш уразливою.
У зв'язку із цим - актуальна проблема зміцнення морських берегів (абразія, зсуви, наноси), відрізняється надмірним господарським навантаження саме в береговій зоні, забруднення прибережній зоні значно перевищує норми.
ЕГП міста - це значить, що місто в цьому місці не могло не виникнути, не могло не бути, як правило, більші міста фіксують вузлові крапки на перегинанні дійсних і потенційних, міжнародних і внутрішніх зв'язків, чим могутніше фокус таких зв'язків, тим швидше динамічніше розвивається місто, тим вище його політичний й економічний ранг. Зв'язки, які фіксують велике місто носять різнопорядковий, різноуровневий характер. Тому в характеристиці ЕГП міста потрібно розрізняти макро-, мезо-, мікроположення. У першому випадку аналізується зручність - незручність положення міста до міжнародних шляхів і відносин, у другому - до внутрішньодержавним, регіональним і міжнародним, у третьому - до місцевих, локальних шляхів і відносин.
Макроположення геополітичне й економіко - географічне:
1) розміщення на найважливіших водних шляхах (Київ, Одеса);
2) приморське положення (Одеса, Маріуполь, Бердянськ).
Від вигідності положення залежить чисельність положення й промисловий і науково -технічний потенціал, рівень розвитку транспортної інфраструктури, протистояння ісламу й християнства.
Мезоположення - транспортно-географічне (приморське, прикордонне) потужний фокус усіляких шляхів і комунікацій (морських, річкових, залізничних, автомобільних доріг, газо-, нафтопроводів).
Мікроположення - міська агломерація, транспортне - географічне положення (або компактне, субмеридіональне (Одеса), берегова лінія, акваторія (Одеса)).
 

mooCow mooCow mooCow
mooCow